строгач

СТРОГА́Ч, а́, ч., розм. Сувора догана.

У Савочкіна був такий зніяковілий і пригнічений вигляд, коли він виходив з прийомної, що секретарка вирішила — тут ..пахне строгачем (Собко, Звич. життя, 1957, 61).

◊ Вліпи́ти (да́ти і т. ін.) строгача́ — винести сувору догану.

— Доведеться вліпити тобі строгача, не інакше (Довж., II, 1959, 144);

Дали [Мацепурі] строгача за провал і розтрату (С. Ол., Вибр., 1959, 255);

— Та тут не нагороду, а строгача швидше втелющать… У кращому випадку (Логв., Літа.., 1960, 42).