стружка
СТРУ́ЖКА, и, ж. Відходи у вигляді тонких стрічок або частинок неправильної форми, що утворюються під час стругання деревини, різання металів і т. ін.
В руках у нього заспівав, засвистів фуганок, закрутилися над головою золоті стружки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 176);
Верстат рівно шелестів металом. Синювата присмагла стружка скручувалась у спіраль і падала шматочками на лист заліза біля Максимових ніг (Ткач, Арена, 1960, 35);
Він сів до столу й почав підстругувати своїм маленьким ножиком нового олівця, згортаючи стружки на клаптик чистого паперу (Кучер, Трудна любов, 1960, 381);
*Образно. Сонце кида світлі стружки, І щебече дітвора (Мал., Звенигора, 1959, 178);
*У порівн. Шапка сиділа на голові сатаною, набакир, а з-під неї білі кучері, як соснова стружка з-під фуганка (Тют., Вир, 1964, 422).
◊ Зніма́ти (зня́ти) стру́жку див. зніма́ти.
Значення в інших словниках
- стружка — стру́жка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- стружка — див. залишок Словник синонімів Вусика
- стружка — [стружка] -жкие, д. і м. -уз'ц'і, р. мн. -жок Орфоепічний словник української мови
- стружка — СТРУ́ЖКА, и, ж. Відходи у вигляді тонких стрічок або частинок неправильної форми, що утворюються під час стругання деревини, різання металів і т. ін. В руках у нього заспівав, засвистів фуганок, закрутилися над головою золоті стружки (С. Словник української мови у 20 томах
- стружка — -и, ж. Відходи у вигляді тонких стрічок або частинок неправильної форми, що утворюються під час стругання деревини, різання металів тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стружка — зніма́ти / зня́ти стру́жку з кого. Суворо докоряти, лаяти, пробирати кого-небудь за щось. Послано механіка з наказом: знайти Гаркавенка, передати, що начальство зніме з нього залізну стружку, й привести за всяку ціну на господарство (Є. Фразеологічний словник української мови
- стружка — Стру́жка, -жки, -жці; -жки, -жок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)