струп’я
СТРУ́П’Я, я, с. Збірн. до струп.
На підводах заворушились обідрані, тремтячі кім’яхи тіл. Більшість із них були в самій білизні. Вона, як пластир, облипала їх укриті струп’ям, гострі, випнуті маслаки (Мик., II, 1957, 562);
*У порівн. Панські економії вкрили Україну, мов погане струп’я, а бідному селянинові немає де й ногою ступити (Цюпа, Україна.., 1960, 30).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- струп’я — Стру́п’я, -п’я, -п’ю, -п’ям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)