стусонути
СТУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., чим і без додатка, розм. Підсил. до стусну́ти.
[Мотря:] Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш! (К.-Карий, І, 1960, 396);
Марина раптом підвелася, обернулася і так стусонула Воловика, що він тільки ногами майнув (Епік, Тв., 1958, 543);
Макарій підняв другу ногу і стусонув каблуком просто Данилові в обличчя (Панч, В дорозі, 1959, 12);
Щоб упевнитися у відсутності господаря, Твердохліб стусонув ногою в двері (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 3);
// безос.
Човна стусонуло, поставило майже сторчма, потім знову кинуло, і холодна.. хвиля ринулась всією своєю важкою масою на людей (Гончар, Новели, 1954, 58);
*Образно. Жаль стусонув Оксена в душу, він похнюпився, але не поник головою (Тют., Вир, 1964, 310).
Значення в інших словниках
- стусонути — стусону́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- стусонути — див. штовхати Словник синонімів Вусика
- стусонути — СТУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., кого, що і без прям. дод., чим і без дод., розм. Підсил. до стусну́ти. [Мотря:] Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш! (І. Словник української мови у 20 томах
- стусонути — -ну, -неш, док., однокр., перех. і неперех., чим і без додатка, розм. Підсил. до стуснути. || безос. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стусонути — УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИ розм., БАБА́ХНУТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., БА́ЦНУТИ розм., БЕ́ХНУТИ розм., БЕБЕ́ХНУТИ розм., СТУ́КНУТИ розм., СТУСНУ́ТИ розм., СТУСОНУ́ТИ підсил. розм. Словник синонімів української мови
- стусонути — Стусону́ти, -ну́, -не́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- стусонути — Стусонути, -ну, -неш гл. Сильно толкнуть, ударивъ. Як стусону у ворота раз, вдруге, та так їх.... і випер. Стор. МПр. 46. Словник української мови Грінченка