сум’яття

СУМ’ЯТТЯ́, я́, с.

1. Безладний рух, метушня.

Вийняв я з брички апарат.. і тільки нап’явся чорним сукном, аби навести на танцююче коло об’єктив, як серед танцюючих зробивсь якийсь рух, якесь сум’яття (Коцюб., І, 1955, 256);

Гізела орієнтувалася в сум’ятті танцювального залу напрочуд добре (Загреб., Шепіт, 1966, 192);

*Образно. Глянув [Боровий] на небо. Там було якесь сум’яття. Кудись поспішали низькі димчасті хмари (Грим., Незакінч. роман, 1962, 91);

// Загальна розгубленість, паніка, викликані чим-небудь; замішання.

[Полковник:] Хапайте її! Держіть! (Сум’яття. Ліда кидає офіцерам стільця під ноги і тікає) (Коч., І, 1956, 623);

Сподіваючись, що Войнаральському в сум’ятті вдасться виплигнути з карети, сміливці проїхали ще кількасот метрів і перед самим селом змушені були повернути назад (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 166).

2. Сильне хвилювання; неспокій, тривога.

Владислав Вікентійович повертався з села до інституту. В душі його — сум’яття, в голові — безладне клуботання думок (Вол., Дні.., 1958, 187);

Загрозливий царський указ, Павло знає, принесе сум’яття на село (Горд., Чужу ниву.., 1947, 188);

Не хустинка привела Орисю в сум’яття, а спогад, зв’язаний із нею (Тют., Вир, 1964, 127);

// Збентеження, ніяковість.

— У мене до тебе велике прохання, — стискаючи пальці однієї руки другою, сказав Сергій.. Михайло мовчки чекав, дивуючись з сум’яття юнака (Коп., Земля.., 1957, 269).