1. Словник української мови в 11 томах

суфікс

СУ́ФІКС, а, ч., грам. Значуща частина слова, що стоїть між коренем і закінченням і служить для творення нових слів або окремих форм.

Словотворчий суфікс — суфікс, за допомогою якого творяться нові слова (Сл. лінгв. терм., 1957, 175);

Іменник «овцы» в множині родового відмінка він провідміняв «овцев», плутав суфікси (Тют., Вир, 1964, 55).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. суфікс — су́фікс іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. суфікс — у. наросток Словник синонімів Караванського
  3. суфікс — [суф'ікс] -са, м. (на) -с'і, мн. -сие, -с'іў Орфоепічний словник української мови
  4. суфікс — -а, ч., грам. Значуща частина слова, що стоїть між коренем і закінченням і служить для творення нових слів або окремих форм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. суфікс — моск. наросток наросток Словник чужослів Павло Штепа
  6. суфікс — СУ́ФІКС, а, ч., лінгв. Значуща частина слова, що стоїть між коренем і закінченням і служить для творення нових слів або окремих форм. Словотворчий суфікс – суфікс, за допомогою якого творяться нові слова (з наук. літ.). Словник української мови у 20 томах
  7. суфікс — су́фікс (від лат. suffixus – прикріплений) морфема між коренем слова й закінченням, що служить для творення слів з новим значенням або нових форм слова. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. суфікс — Суфі́кс, -кса; -фі́кси, -ксів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)