1. Словник української мови в 11 томах

сіяючий

СІЯ́ЮЧИЙ, а, е, уроч. Дієпр. акт. теп. ч. до сія́ти.

Поблід від жалю ясний Серафим І тихо знявся мовчазний угору, Закривши вид крилом сіяючим своїм (Л. Укр., І, 1951, 421).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сіяючий — СІЯ́ЮЧИЙ, а, е, уроч. Який сіяє. Поблід від жалю ясний Серафим І тихо знявся мовчазний угору, Закривши вид крилом сіяючим своїм (Леся Українка). Словник української мови у 20 томах