такт

ТАКТ¹, у, ч.

1. Метрична музична одиниця — кожна з рівних за тривалістю частин, на які поділяється музичний твір за числом ритмічних наголосів у ньому.

Від перших тактів увертюри, до останніх акордів опери чуємо ми оригінальні, високохудожні мотиви українських колядок (Іст. укр. музики, 1922, 239);

Музикант легко й безтурботно брав по кілька тактів то з того, то з іншого твору світових композиторів (Собко, Скеля.., 1961, 104);

// Графічне зображення меж такої одиниці (ноти між двома вертикальними рисками).

Розбити ноти на такти.

2. Ритм якогось руху, дії; кожен із рівномірно повторюваних рухів, ударів.

3. спец. Частина робочого циклу якогось механізму.

Тактом зветься хід поршня від однієї мертвої точки до другої, протягом якого відбувається частина робочого процесу [циклу] двигуна (Зерн. комбайни, 1957, 150).

▲ Вибива́ти (відбива́ти і т. ін.) такт:

а) розміреними ударами або змахами руки відтворювати ритмічний малюнок мелодії.

Зразу вродився веселий настрій. Деякі стали притоптувати ногами, інші вибивали такт пісні рукою (Вас., І, 1959, 101);

б) розміреними ударами вказувати на ритм чогось (про рух механізму годинника, двигуна, про біг людини тощо).

В столовій маятник старомодного годинника гучно цокав, неначе одномірно вибивав такт (Н.-Лев., IV, 1956, 122);

Вони бігли,.. рівно й розмірено відбиваючи такт своїми важкими чобітьми (Смолич, І, 1958, 95);

Збива́ти (зби́ти) з та́кту кого побічними звуками, рухами порушувати ритм руху, дії когось, чогось.

Могутні звуки вальсу приглушили патефон і збили з такту танцюристів (Трубл., Мандр., 1938, 8);

У (в) такт чому й без додатка; Під такт чого; До та́кту чому — відповідно до ритму чогось; ритмічно.

А коло танцює. Тупають під такт «молдуваняски» ноги (Коцюб., І, 1955, 232);

Одна з них [бабів] плескала в долоні до такту музиці (Март., Тв., 1954, 259);

Ось схилились вони над станками, підіймаються руки в такт… (Сос., 1, 1957, 485);

Трамвай злегка похитувало, і в такт гуркоту коліс кожен пасажир снував свої думки (Донч., II, 1956, 100).

ТАКТ², у, ч. Почуття міри, що підказує правильне розуміння або оцінку явищ дійсності.

Кільки [скільки] зручності і такту потрібно, щоб кожду сцену зробити заразом і звичайною, немов щоденною, а при тім і характеристичною! (Фр., І, 1955, 351);

При перекладі фразеологізмів потрібна велика обережність, потрібен художній такт (Рильський, IX, 1962, 133);

// Культура поведінки, уважне ставлення до когось.

Довго вони йшли мовчки. Такт підказав Ганні ні про що більше не розпитувати (Ю. Янов., Мир, 1956, 96);

Почуття такту примусило його сказати ще кілька слів перше, ніж попросити Каргата передати трубку Петушекові (Шовк., Інженери, 1948, 23).