танути

ТА́НУТИ, ну, неш; мин. ч. тав і та́нув, ла, ло; недок.

1. Перетворюватися на воду внаслідок дії тепла (про сніг, лід і т. ін.).

Сніг дедалі все більше тав, брався водою (Мирний, III, 1954, 68);

Весняний подих точив зашкарублу крижану кору, що вкрила землю, і вона танула (Досв., Вибр., 1959, 156);

Під його руками на корі тихо шиплять і тануть синюваті зернятка паморозі (Стельмах, 1, 1962, 263);

Люда бігла, на її обличчя падали лапаті сніжинки, танули і котились по щоках, як сльози (Зар., Світло, 1961, 14);

// Переходити з твердого стану в рідкий внаслідок дії тепла; топитися.

Теплий дух воску, що танув, стікаючи вниз, підняв у його грудях гірке щось і каламутне, яке не мало слів (Коцюб., II, 1955, 279);

Золото твердість свою утрачає, стає рідиною [у вогні]. Мідь переможена тане (Зеров.Вибр., 1966, 138);

// Підтавати під впливом тепла.

В торгових рядах — гори товарів.. Величезними білосніжними плахами тануло сало на куркульських возах (Гончар, І, 1959, 37).

2. Розчинятися в рідині (про сіль, цукор і т. ін.).

Іван спостерігав, як у склянці танув цукор (Чорн., Визвол. земля, 1959, 20).

◊ [Так і] та́не (та́нуть і т. ін.) в (у) ро́ті що — про щось дуже смачне, перев. солодке, яке швидко розчиняється в роті.

Нарешті подали пиріг.. Солодкий, начинка з варення, а в роті так і тане (Багмут, Опов., 1952, 7);

Вистояні, прибиті морозцем [ягоди ожини], були такі смачні і холодні, що так і танули в роті (Тют., Вир, 1964, 437).

3. Згоряючи, топлячись, зменшуватися (про свічку).

Уже лежало татуня тіло на столі, і свічка танула помалу над ним (Сос., II, 1958, 379).

◊ Та́нути, мов (на́че, як і т. ін.) сві́чка (сві́чечка) — швидко втрачати сили, здоров’я від хвороби, горя; марніти.

Дивлюсь я — тане, тане моя Одарка, як воскова свічечка. Сидить було цілісінький день, і словечка не промовить (Вовчок, І, 1955, 45).

4. перен. Зменшуватися в кількості, числі, об’ємі.

Пише він листа з Берліна,.. Що долари і фунти Тануть (Олесь, Вибр., 1958, 322);

Юрба танула, і незабаром нікого не лишилося біля кобзаря (Рибак, Помилка.., 1956, 157);

Ворожі сили в знемозі тануть у бою (Гонч., Вибр., 1959, 194);

Стадо потроху тане, розтікається по вулицях, дворах і завулках (Тулуб, В степу.., 1964, 42);

// Поступово зникати з поля зору, ставати непомітним, невиразним.

Прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку… (Коцюб., І, 1955, 387);

Без кінця мрячило.. далекі дерева, телеграфні стовпи, скирти — все розчинялося в імлі, тануло (Гончар, III, 1959, 215);

// Розвіюватися в повітрі (про дим, хмари, туман і т. ін.).

Хмарок рожевих цілий рій В безодні синій тане, гасне (Стар., Поет. тв., 1958, 25);

Дим од махорки волохатий пливе і тане (Сос., II, 1958, 445);

Туман тікав і танув на очах (Смолич, Світанок.., 1953, 601);

// Поступово затихаючи, ставати нечутним (про звуки).

Пливуть і тануть передзвони, Байдужі до житейських справ… (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 85);

Із голубого неба долітає повний жалю журавлиний трубний клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій безвісті (Тют.. Вир, 1964, 11).

5. перен. Поступово зменшуватись, слабшати, зникати (про почуття, силу тощо).

Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею… (Коцюб., 1, 1955, 251);

До берега лишалося ще миль зо три. Але сили Гейкові танули (Ткач, Жди.., 1959, 23);

Відчув [Юрко], як ота перша ніяковість почала танути, розпливатись (Коз., Вибр., 1947, 11);

// Розвіюватися (про сумніви).

Сумніви Маркові танули під одвертим поглядом бригадира (Кир., Вибр., 1960, 378).

6. перен., розм. Розчулюватися, зворушуватися, мліти.

Христя запримітила, як від того погляду [панича], наче сніжинка від теплого духу, тала пані (Мирний, III, 1954, 159);

— А ми вас тут ждемо, ждемо, — танучи від хвилювання, каже вона (Гончар, II, 1959, 89);

В запалі суперечок Надія ставала особливо гарною: щоки рум’янились, очі палахкотіли, — і Лебідь часом, здавалося, танув під вогнем її погляду (Баш, Надія, 1960, 130).

◊ Се́рце (серде́нько) та́не (та́нуло) чиє, рідко в кому — хтось розчулюється, мліє.

[Поет (З болем):] Та гарні тії мрії. Такі хороші та знадні, аж тане серденько в мені! (Л. Укр., І, 1951, 302);

Олімпіада Никанорівна любила красивих людей, а Чумак виявився якраз таким парубком, перед якими в молодості тануло її серце (Збан., Переджнив’я, 1955, 40).

♦ Та́нути, мов (на́че, як і т. ін.) сніг (лід) на со́нці (від со́нця); Та́нути, мов (на́че, як і т. ін.) віск на вогні́ (на со́нці):

а) втрачати сили, здоров’я; марніти.

Втративши майже всю кров, він [Орлюк] якось немовби втратив злість, засумував і, танучи, як віск на сонці, упав (Довж., І, 1958, 287);

б) розчулюватися, зворушуватися, мліти.

Од його погляду дівчата тали, як весною од сонця сніг (Стор., І, 1957, 135).