терновий

ТЕРНО́ВИЙ¹, а, е.

1. Прикм. до те́рен.

На її очах виступили дві сльози, як дві росинки на чорних тернових ягідках (Н.-Лев., IV, 1956, 18);

— От ноги порепалися, болять… Руки чорні, а на душі ще чорніше. І всю мене зранили сі тернові колючки, гостре каміння (Хотк., II, 1966, 232);

Всі повиходили з саду Віття тернове збирати, щоб плотом увесь виноградник обгородить (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 400);

// Зробл. з терну (у 1 знач.).

Бряжчать мережані ярма з терновими занозами, поскрипують нові чумацькі мажі (Коцюб., І, 1955, 180);

Терновий вінок;

// Вигот. з ягід терну.

Тернова наливка;

// Зарослий терном, колючими кущами.

[Мавка:] Я ще до мови не прийшла, як він схопивсь на рівні ноги, і від мене тремтячими руками заслонився, і кинувся, не мовлячи ні слова, в байрак терновий, там і зник з очей (Л. Укр., III, 1952, 250);

Ми попрощались з Усачовим — його покликали з полка, а я пішов ярком терновим (Гонч., Вибр., 1959, 175).

Терно́вий вого́нь (ого́нь), нар.-поет. — велике, яскраве вогнище.

Стали козаки вечора дожидати, Стали терновії огні розкладати (Думи.., 1941, 39);

Вабила мене осінь тими жаркими терновими огнями, височенними, кучерявими, тріскучими, що ми, сільські пастушата, розкладали в полі холодного, похмурого ранку з сухого картоплиння (Вас., II, 1959, 262).

◊ Терно́вий віно́к (віне́ць) див. віно́к, віне́ць.

2. Кольором схожий на терен (у 2 знач.); темно-синій.

Сніги виблискували на сонці, сліпили очі, далекі байраки огорталися терновою синявою (Тют., Вир, 1964, 539).

Терно́ві о́чі (очи́ці, оченя́та) — чорні з синюватим відливом очі, схожі на стиглі ягоди терну.

Маляренкова — маленька, з терновими очима,.. все підбиває дівчат заспівати на прощання. (Кос., Новели, 1962, 172);

Міня, прядучи з-за столу терновими очицями, хихикнула (Кол., Терен.., 1959, 98).

ТЕРНО́ВИЙ², а, е, заст. Зробл., пошитий з терно ( див. те́рно²).

Терно́ва ху́стка (хусти́на) — перев. квітчаста хустка, зроблена з шерстяної тканини, схожої на кашемір.

Молодиці, гарно вив’язані квітчастими терновими хустками, несли клуночки та вузлики (Дн. Чайка, Тв., 1960, 39);

Я одразу пізнав би й сорочку грубу, полотняну, І потерту корсетку, й тернову хустину стару (Мал., Запов. джерело, 1959, 115);

— Хто ти? — запитав [Платон].. — Я — Степка! — зірвала з голови квітчасту тернову хустку. — Не впізнав? (Зар., На.. світі, 1967, 4).