1. Словник української мови в 11 томах

тиння

ТИ́ННЯ, я, с. Збірн. до тин.

Наліталося по світі, Натомилось павутиння — Почіплялося на вітті, Пообсновувало тиння… (Вирган, В розп. літа, 1959, 115);

В повітрі вже тепліло. Навкруги Вода сліпила очі, а під тинню Вже стежка протряхала (Мисик, Біля криниці, 1967, 120).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тиння — ти́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. тиння — ТИ́ННЯ, я, с. Збірн. до тин. Наліталося по світі, Натомилось павутиння – Почіплялося на вітті, Пообсновувало тиння... (І. Вирган); В повітрі вже тепліло. Навкруги Вода сліпила очі, а під тинню Вже стежка протряхала (В. Мисик). Словник української мови у 20 томах
  3. тиння — -я, с. Збірн. до тин. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. тиння — Тиння, -ня с. соб. отъ тин. Сидять по-за стіллю, як жаби по-за тинню. КС. 1883. II. 391. Вишня у тинню росте. Борз. у. Ідіть, діти.... по під тинню сиротами. Шевч. Словник української мови Грінченка