1. Словник української мови в 11 томах

тонучий

ТО́НУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до тону́ти;

// у знач. ім. то́нучий, чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий.

Тонучий і бритви хопиться (Номис, 1864, № 9784);

— То я топився, Тоню? ..І ти вирятував мене?.. — Се ж обов’язок, Мундзю, тонучого рятувати (Фр., III, 1950, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тонучий — ТО́НУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. до тону́ти; // у знач. ім. то́нучий, чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий. Тонучий і бритви хопиться (Номис); – То я топився, Тоню? .. І ти вирятував мене?.. – Се ж обов'язок, Мундзю, тонучого рятувати (І. Словник української мови у 20 томах
  2. тонучий — -а, -е, рідко. Дієприкм. акт. теп. ч. до тонути. || у знач. ім. тонучий, -чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. тонучий — Тонучий, -а, -е Утопающій. Тонучий і бритви хопиться. Ном. № 9784. Словник української мови Грінченка