тонучий
ТО́НУЧИЙ, а, е, рідко.
Дієпр. акт. до тону́ти;
// у знач. ім. то́нучий, чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий.
Тонучий і бритви хопиться (Номис);
– То я топився, Тоню? .. І ти вирятував мене?.. – Се ж обов'язок, Мундзю, тонучого рятувати (І. Франко);
В печеру темну вскочили, як в жлукто. Хопили стін, як тонучий корми (Л. Костенко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тонучий — -а, -е, рідко. Дієприкм. акт. теп. ч. до тонути. || у знач. ім. тонучий, -чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тонучий — ТО́НУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до тону́ти; // у знач. ім. то́нучий, чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий. Тонучий і бритви хопиться (Номис, 1864, № 9784); — То я топився, Тоню? ..І ти вирятував мене?.. — Се ж обов’язок, Мундзю, тонучого рятувати (Фр., III, 1950, 13). Словник української мови в 11 томах
- тонучий — Тонучий, -а, -е Утопающій. Тонучий і бритви хопиться. Ном. № 9784. Словник української мови Грінченка