тривати

ТРИВА́ТИ, а́ю, а́єш.

1. тільки 3 ос. Відбуватися протягом певного відрізку часу.

Напади нервові ослабли і тривають лишень кілька годин (Стеф., III, 1954, 229);

Усе це довго на письмі виходить І в пам’яті лишило довгий слід, А лиш хвилину в дійсності тривало (Рильський, II, 1960, 76);

Бій тривав дві доби. Потім грім перекотився за Віслу (Жур., Вечір.., 1958, 280);

// Існувати, бути.

Біля кожної билини, під кожним листочком тривало своє маленьке, непомітне життя (Донч., Пісня.., 1947, 4);

// Продовжуватися.

Тиша тривала, напружена тиша чекання (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 6);

// Бути, триматися (про погоду, явища природи тощо).

В Бахчисараї тривала спека (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 290);

Тривала холодна полярна ніч (Трубл., Крила.., 1947, 3).

2. діал. Жити, існувати.

— Він [цар велетнів] триває в тім камені і пильнує сеї долини (Фр., VI, 1951, 80);

Співаки, щоб сто літ ви тривали, про концерт такий нам усім і не снилось (Мак., Вибр., 1954, 381).

3. заст. Чекати.

— Треба тобі, Катре, ще потривати… — каже Маруся. — Вже не сила моя тривати (Вовчок, І, 1955, 212).

Трива́й (трива́йте) [лиш (лише́, лише́нь)]:

а) уживається як прохання почекати, не поспішати з чимось.

От і визвалася з них Домаха та й каже: «А тривайте лишень, я піду побіля нього, та вже ж не я буду, щоб він мене не заняв» (Кв.-Осн., II, 1956, 17);

Гануш задивився на неї й крикнув: «Замочишся, чорнобрива! Тривай, я тебе пересаджу на берег!» (Н.-Лев., III, 1956, 225);

б) уживається для вираження пригадування.

— Хто ж таки лякає так жінок? Але ж і в тебе, тривай, була мати: не вовчиця тебе на світ породила! (П. Куліш, Вибр., 1969, 135);

[Маруся:] І не бува тобі хоч трохи смутно? [Галя:] Ні, не бува… Е, ні, тривай — буває (Сам., II, 1958, 9);

в) уживається для вираження погрози, попередження.

«Тривайте ж, — так собі подумав раз уночі, як не спав з нудьги [Демко], — я вас усіх провчу» (Кв.-Осн., II, 1956, 481);

На мене гримнула бабуся: «Тривай, старий ласун, тривай! Колись застукаю… діждуся…» (Гл., Вибр., 1957, 289).