1. Словник української мови в 11 томах

трійчатка

ТРІЙЧА́ТКА, и, ж., розм.. Предмет, що складається з трьох однакових частин, який має три однакові частини.

Підвів [управитель] угору правицю, і по ній аж до стегна вигнулось темне плетиво нагайки-трійчатки (Стельмах, І, 1962, 23);

Ці незрозумілі слова — кажуть, піп такими в церкві службу править —підкріплювалися трійчаткою, триремінним батіжком (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. трійчатка — трійча́тка іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. трійчатка — див. вила Словник синонімів Вусика
  3. трійчатка — ТРІЙЧА́ТКА, и, ж., розм. Предмет, що складається з трьох однакових частин, який має три однакові частини. Підвів [управитель] угору правицю, і по ній аж до стегна вигнулось темне плетиво нагайки-трійчатки (М. Словник української мови у 20 томах
  4. трійчатка — -и, ж., розм. Предмет, що складається з трьох однакових частин, який має три однакові частини. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. трійчатка — КАНЧУ́К (батіг із сплетених ременів з коротким пужалном), НАГА́Й, НАГА́ЙКА, ТРІПА́ЧКА розм.; ТРІЙЧА́ТКА розм. (з трьома хвостами); ДРОТЯ́НКА (з дроту). Він оперезав коня канчуком, і кінь враз вихопився вчвал (Л. Словник синонімів української мови
  6. трійчатка — Тройча́тка і трійча́тка, -тки Правописний словник Голоскевича (1929 р.)