туди

ТУДИ́, присл.

1. У той бік, в те місце; протилежне сюди.

Дивилась [Емене] туди, вниз, на білі оселі серед розкішних гаїв (Коцюб., І, 1955, 287);

Туди, на залиту вогнем Україну, летить моє серце, летить (Сос., II, 1958, 182);

// У місце, вказане, назване раніше або відоме з ситуації.

Був гай, такий густий, пущі такі за річкою — все вона туди ходить (Вовчок, І, 1955, 194);

Ці думки завдали Панькові такого страху, що він не важився заходити до сіней, тільки назирці заглядав туди (Март., Тв., 1954, 163);

О друже добрий мій, допоможи старому Цей меч пощерблений, недобиток шолому І щит, мій добрий щит, повісить на стіні. Візьми туди ж і лук (Зеров, Вибр., 1966, 468).

І не туди́ — не звертати уваги на що-небудь.,

[Химка:] Що ж се я? Забалакалася з вами, та й не туди, що самовар зовсім погас (Мирний, V, 1955, 223);

— Батеньку! — аж руками сплеснув Чистогоров. — А я й не туди, хто це з тобою. — І вся його увага одразу ж перейшла на Надію (Баш, Надія, 1960, 372);

[І] туди́, і сюди́; То туди́, то сюди́; Туди́, сюди́ — то в один, то в інший бік; взад і вперед; в різні місця, в різних напрямках.

І сюди й туди, і вдовж і впоперек знай швен-дяють люде. Гомін такий, як у тих бджіл у ульні [вулику] (П. Куліш, Вибр., 1969, 139);

Сидить [Андрійко]. Не плаче… Тільки, перелякані блискучі очі бігають то туди, то сюди… (Коцюб., І, 1955, 443);

Павлусь побачив велике місто, широкі вулиці.. Люди метушаться, — ті сюди, ті туди, аж в очах миготить! (Л. Укр., III, 1952, 490);

Не туди́:

а) зі сл. потрапити, попасти і т. ін. — в інше місце, не в те, що треба, можна.

В хату вступила бідненько зодягнена дівчина, та бачачи, що не туди попала, стала мовчки біля порога (Мирний, І, 1949, 375);

б) зі сл. гнути, думати і т. ін. — говорити, думати не те, що слід.

— Не гармоніст — шахтар мені, шахтар потрібен з тебе. — Я думав… — Думав не туди (Дор., Три богатирі, 1959, 18);

Ні туди́, ні сюди́ — ні з місця; нікуди.

— Ну, проходьте ж! Що ви двері загородили?! — хвилюються пасажири. А дівчина розгубилась — ні туди, ні сюди (Головко, І, 1957, 494);

Туди́ до лиха́ див. ли́хо¹;

Туди́ й доро́га див. доро́га;

Туди́ ж! — вигук на адресу людини, яка намагається щось робити, як інші, але не має для цього підстав або права.

[Любов:] І сей туди ж, докоряє! Зрадили, бачте, його надії! Хто ж просив надіятись! (Л. Укр., II, 1951, 77);

Туди́ й наза́д — в обидва кінці.

Кілька колон перевів він за цей час на Литовський півострів, перетинаючи Гниле море під артилерійським вогнем туди й назад (Гончар, II, 1959, 428).

2. також зі сл. он, ось, ген. Саме в тому напрямку, куди показує той, хто говорить.

[Тірца (показує на вогник, що видніє з далеких руїн):] Іди туди, там є живії люди, вони тобі дадуть вогню живого (Л. Укр., II, 1951, 151);

— Однеси лист… Он туди, два вікна видно. Оддай до рук пані (Коцюб., І, 1955, 411);

Весь вигін — ярмарковище — був запруджений возами, аж ген туди за вітряки (Головко, II, 1957, 183);

— Я хотів дострелити он туди, — сміючись, показував пустун рукою вгору (Гончар, III, 1959, 422).

3. Уживається як співвідносне слово в головному реченні при підрядному місця з сполучниками де, звідки, куди тощо.

— Коли ж згинув чорнобривий, То й я погибаю. Тогді неси [вітре] мою душу Туди, де мій милий; Червоною калиною Постав на могилі (Шевч., І, 1963, 10);

Він біжить навпростець, без стежки, туди, звідки чує голос (Коцюб., II, 1955, 330);

Здалека чути переплеск весла, Падуть листки пожовклі і червоні І тихо плинуть по холоднім лоні Туди, куди і молодість пішла (Рильський, II, 1960, 270);

— І Катря з ним їде? — спитав Зозуля. — Куди голка, туди й нитка, — пояснила Уляна (Кучер, Трудна любов, 1960, 422).