туманець
ТУМАНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. Зменш. до тума́н¹ 1, 4, 6.
Ось і рідесенький туманець пав на річеньку (Кв.-Осн., II, 1956, 41);
З яру повзе туманець (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 77);
*У порівн. Кора [осокорів].. ледь-ледь бралася березневою світло-сірою, мов туманець на житі, прозеленню (Стельмах, І, 1962, 216).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- туманець — тумане́ць іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- туманець — [туманец'] -н'ц'а, ор. -нцем, м. (на) -н'ц'і Орфоепічний словник української мови
- туманець — ТУМАНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. Зменш. до тума́н¹ 1, 4, 6. Ось і рідесенький туманець пав на річеньку (Г. Квітка-Основ'яненко); З яру повзе туманець (В. Бабляк); * У порівн. Кора [осокорів] .. ледь-ледь бралася березневою світло-сірою, мов туманець на житі, прозеленню (М. Стельмах). Словник української мови у 20 томах
- туманець — -нцю, ч. Зменш. до туман I 1), 4), 6). Великий тлумачний словник сучасної мови