ублагати
УБЛАГА́ТИ (ВБЛАГА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех.
1. Благаючи, домогтися згоди виконати прохання, позитивного розв’язання чого-небудь.
Після свят вона [За-гнибідиха] не тільки ублагала чоловіка набрати наймичці на одежу, а сама пішла й набрала разом на дві: буденну і празникову (Мирний, III, 1954, 100);
[Русалка Польова:] Сестро! не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити! (Л. Укр., III, 1952. 233);
Спершу він працював лопатником на поверхні, далі ублагав десятника і перейшов до забою кайлувати руду (Гур., Наша молодість, 1949, 90);
Для Дарки картина була ясна: лісоруби їхали без квитків і оце тепер збиралися ублагати ревізора (Вільде, Повнол. діти, 1960, 374).
2. рідко. Те саме, що умилости́вити.
[Микита:] Скажи ж, навчи мене, чим зможу тебе ублагати!.. (Кроп., І, 1958, 99);
Закупив [Рустем] по дорозі мало не цілу крамницю, щоб ублагати Айше (Коцюб., II, 1955, 158).
Значення в інших словниках
- ублагати — ублага́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- ублагати — УБЛАГА́ТИ (ВБЛАГА́ТИ), а́ю, а́єш, док., кого. 1. Благаючи, домогтися згоди виконати прохання, позитивного розв'язання чого-небудь. Словник української мови у 20 томах
- ублагати — (вблагати), -аю, -аєш, док., перех. 1》 Благаючи, домогтися згоди виконати прохання, позитивного розв'язання чого-небудь. 2》 рідко. Те саме, що умилостивити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ублагати — БЛАГА́ТИ (пильно, невідступно, пристрасно просити), ЗАКЛИНА́ТИ підсил., МОЛИ́ТИ підсил.; МОЛИ́ТИСЯ підсил. розм., ПРОСИ́ТИСЯ розм. (благати про співчуття, милосердя і т. ін. Словник синонімів української мови
- ублагати — Ублага́ти, -га́ю, -єш гл. Умолить; умилостивить. Росердила миленького, да вже не вблагаю; хоть вблагаю, не вблагаю, да вже не такого. Мет. 66. Та святих отіх благала, — таки ж ублагала. Шевч. 260. Словник української мови Грінченка