1. Словник української мови в 11 томах

угодник

УГО́ДНИК, а, ч., церк. За релігійними уявленнями — той, хто приємний богові своєю святістю, безгрішним життям; святий.

Розтираючи другого дня ноги графині, дівчина спитала в неї: — Пані, чи не дали б ви мені книжечку почитати про страждання якогось угодника божого? (Донч., III, 1956, 46);

Мечеться у вічі золотий хрест на бані церкви, горять фарбами три угодники божі — Володимир святий, князі Борис і Гліб (Кос., Новели, 1962, 80).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. угодник — уго́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. угодник — див. СВЯТИЙ. Словник синонімів Караванського
  3. угодник — див. аскет, спасенник Словник чужослів Павло Штепа
  4. угодник — УГО́ДНИК, а, ч., церк. За релігійними уявленнями – той, хто приємний Богові своєю святістю, безгрішним життям; святий. Розтираючи другого дня ноги графині, дівчина спитала в неї: – Пані... Словник української мови у 20 томах
  5. угодник — -а, ч., церк. За релігійними уявленнями – той, хто приємний Богові своєю святістю, безгрішним життям; святий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. угодник — СВЯТИ́Й ім., ПРА́ВЕДНИК, ПРА́ВЕДНИЙ, ПРЕПОДО́БНИК, ПРЕПОДО́БНИЙ, УГО́ДНИК, СВЯТЕ́ЦЬ рідше; ЧУДОТВО́РЕЦЬ (святий, який нібито має хист творити чудеса). — Що ж воно там пишеться?.. Словник синонімів української мови
  7. угодник — Угодник, -ка м. Угодникъ. К. ПС. 197. Словник української мови Грінченка