угрівати

УГРІВА́ТИ (ВГРІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УГРІ́ТИ (ВГРІ́ТИ), і́ю, і́єш, док.

1. перех. Гріючи, робити теплим; зігрівати.

І на півслові рвеш ти муки І голосінь тяжкі слова — Твоя любов, любов жива, А не сльоза вгріває руки Твоїм нахмуреним синам (Стельмах, V, 1963, 60);

А сонце гріє все да гріє помаленьку. Угріло божий світ (Греб., І, 1957, 61);

*Образно. Не посміхнеться темний ум, Не вгріє серця й жарт крилатий (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 187).

2. неперех., рідко. Виділяти тепло; гріти:

Сонце вгрівало, сиза земля парувала (Гончар, Земля.., 1947, 100);

Сонце дедалі все вище та вище підпливало.. — Ач, як угріло! — обізвався, він [дід] (Мирний, І, 1949, 153).

3. перех., розм. Робити гарячим, доводити до потіння, завдаючи важкої роботи, фізичного напруження.

Угріти коня (Сл. Гр.).

4. тільки док., перех., розм. З силою вдарити.

Як угріє змія, то той по шию і ввійшов у мідний тік (Чуб., II, 1878, 238);

[Кукса:] Що це ви, бодай вас, мало мене дубиною не вгріли? [Дранко:] Та то я шуткував! (Кроп., І, 1958, 205).