ударятися

УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УДА́РИТИСЯ (ВДА́РИТИСЯ), рюся, ришся, док.

1. Наштовхуючись під час руху на кого-, що-небудь, спричиняти удар, удари.

От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вода викрутила дно, і там тепер глибоко (Хотк., II, 1966, 401);

Балабуха ввійшов у пасіку. Одна бджола вдарилась в його лице, неначе хто її кинув з усієї сили (Н.-Лев., III, 1956, 21);

Вдарившись буферами, шарпнувся, зрушився з місця ешелон (Гончар, II, 1959, 172).

2. Наштовхуючись на кого-, що-небудь, зіштовхуючись з кимось, чимось, зазнавати болю від ударів; забиватися.

Марія спіткнулась і з усієї сили ударилась об піч лобом (Н.-Лев., II, 1956, 116);

Бригадир дав Мишуні перше доручення — допомогти кріпильникам. Хлопець так рвонувся, що вдарився головою об покрівлю (Ю. Янов., II, 1954, 148);

— Де ж Іван? — Хай його кат бере! — сердито тріпнула рукою і боляче вдарилася пальцями об.. ослін (Стельмах, II, 1962, 24);

*Образно. Шумів ліс, іще раз ударилась грудьми об нього буря і вдруге труснула, і втретє загула, дожидаючи своєї пори (Ю. Янов., І, 1958, 317);

*У порівн. Ступивши швидкою ходою ступнів з десяток, зупинивсь [Петро] ізнов, наче об стіну вдаривсь (П. Куліш, Вибр., 1969, 101);

// Стукатися (перев. головою) об щось, навмисне завдаючи собі ударів.

— Моя ти доленько! Без його Що я робитиму? До кого Я прихилюся?.. — І небога Кругом зирнула, і о мур, Об мур старою головою Ударилась, і трупом пала Під саму браму (Шевч., II, 1963, 292);

Плутаюсь я між могилами та й плутаюсь. Двічі вдарилась лобом об кам’яні хрести, аж синяки собі понабивала (Н.-Лев., III, 1956, 258);

Ударилась об землю ластівка — перекинулась старою бабою та й стала під вікном у Олени (Вовчок, І, 1955, 53).

Уда́ритися в (об) гру́ди [рука́ми] — те саме, що Уда́рити [себе́] в (об) гру́ди [рука́ми] ( див. ударя́ти).

Сердешна Оксана так вдарилась у груди, та впала в подушки, щоб мати не почула її голосіння (Кв.-Осн., II, 1956, 442);

Палажка так і вдарилась у груди (Барв., Опов.., 1902, 139);

Уда́ритися об (у) по́ли [рука́ми] — те саме, що Уда́рити об (у, в) по́ли [рука́ми] ( див. пола́).

Увійшов у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти у запічку Голодні і голі (Шевч., II, 1953, 120);

Стара Подорожниха вдарилась у поли: — Ой, та куди ж ви так швидко? (Збан., Доля, 1961, 71);

Кинулись [Орлик з Ластівкою] у такі обійми, що навіть дід Дем’ян ударився руками об поли, а бабуся залилась радісними слізьми (Лев., Драми.., 1967, 168).

3. до кого, розм., заст. Звертатися до кого-небудь звичайно з яким-небудь проханням.

З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Мирний, V, 1955, 398);

Я вдарилась оце до вас, моя госпоженько: усі люде кажуть, що ви.. багато вже декому запомагали (Барв., Опов.., 1902, 157);

— Такий-то був мені сон, козаче! Проходить день, другий — ніяк його не забуду. Ударилась я до ворожки (П. Куліш, Вибр., 1969, 68).

4. тільки док., розм. Відправитися, податися куди-небудь.

Вдарився я в Крим з чумаками (Щог., Поезії, 1958, 82);

Хаєцький, обкрутнувшись на перехресті, вдарився із своїм транспортом на північну околицю станції (Гончар, III, 1959, 378);

Самі вороги доокола, весь світ повний лютих звірів. Мов у темному, страшному лісі заблудила [Маруся] глупої півночі і, куди вдаритися, не знає (Хотк., II, 1966, 95).

Уда́ритися бі́гти — швидко побігти.

Яків рвав траву, ламав гілля, вертівся між собаками, одгонився — далі ударився бігти (Вас., II, 1959, 64);

Уда́ритися вро́зтіч — розбігтися у різні боки, утекти.

Чимала валка парубків показалася з улиці.. Дівчата вдарилися врозтіч (Мирний, III, 1954, 42).

5. тільки док., на кого. Кинутися на кого-небудь; атакувати когось.

Та й затягла [Мотря]: «Ой чумаче, чумаче, хрещатий барвінку!» Дівчата й собі підхопили, а чумаки йдуть та тільки поглядають, а далі як ударяться на нас! Ми врозтіч (Вовчок, І, 1955, 59);

Тільки Сивоок мужньо вдарився на ромеїв, сподіваючись пробитись, і таки звалив кількох (Загреб., Диво, 1968, 287).

6. у що, розм. Почати з захопленням робити що-небудь, займатися чим-небудь.

А князь тим часом ударився в історію, почав пояснювати причини, що породили опришківство (Гжицький, Опришки, 1962, 44);

Син теж любив птицю і в дитинстві собі майстрував крила, а тепер для чогось вдарився в невідому політику (Стельмах, І, 1962, 430);

Короткочасна робота вантажником на базі тільки навела його на думку вдаритись у комерцію з картками (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 140).

Уда́ритися в горі́лку (до горі́лки) — почати пиячити.

Ото як народився Христос, так, значить, святому Йосипу досадно стало. Все ж таки жінка його, а дитинча від святого духа. От він у горілку й ударився (Україна.., І, 1960, 95);

Думав [Мартин Прокопович] — до горілки вдаритись, та чистота душі втримала (Коп., Навколо полум’я, 1961, 125);

Уда́ритися в ма́ндри — почати мандрувати.

Мені нужда, що вона в мандри вдарилась? (Мирний, III, 1954, 115);

Уда́ритися в сльо́зи (плач, рідко в плачі́) — почати плакати.

Знов дрочаться діти, поки він [Івась] не удариться в сльози (Григ., Вибр., 1959, 126);

Жінка знеможено присіла біля столу, безсила дати раду двом малятам, які на знак протесту проти незрозумілого для них примусу — не лізти до батька, дружно вдарилися в плач (Досв., Вибр., 1959, 236).

7. у що, розм. Впадати у якийсь стан.

Не плач, не плач, дівчинонько, не вдаряйся в тугу, Велю тобі заміж іти, бо я знайшов другу (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 286);

У гнів, дурень, ударився: ні губами, ні зубами не достане [зірки] (Ковінька, Кутя.., 1960, 65).

◊ Уда́ритися в обра́зу (амбі́цію) — дуже образитися.

— Так що ж я здирник, чи що? — ударився в образу Дзюба (Мирний, І, 1954, 299);

— Що?! — Кажу — поженимось… Я ж не малолітній, — вдарився Остап в амбіцію (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 263);

Уда́ритися в кра́йнощі (кра́йність) — те саме, що Впа́сти в кра́йнощі (кра́йність) ( див. кра́йнощі, кра́йність).

Із промови д. Глушкевича.. можна би догадуватися, що в таку крайність ударилися ті молоді люди з властивою всім малоосвіченим людям категоричністю тому лише, що перед тим держалися іншої крайності (Фр., XVI, 1955, 348).