ударяти

УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), рю, риш, док.

1. перех. і неперех., по чому, у що, об що. Чинити удар, удари; бити.

— Ні! Не діжде..! — сердилась старенька пані, ударяючи кулаком об кулак (Мирний, І, 1949, 373);

Могутнім хвостом ударяв [кит] пароплав по боках і ховався в воду, пірнав під пароплав і підносив його на своїй спині (Трубл., І, 1955, 186);

[Співець:] Як його [пророка] в залізному ярмі виводили в полон з Єрусалиму, він об зруйнований жертовник вдарив сю арфу й кинув строщену додолу (Л. Укр., II, 1951, 154);

— З чого ж починати? — вдарив Денис по молодому дубкові сокирою так, що аж листя на ньому затремтіло (Тют., Вир, 1964, 243);

І зараз з усіх восьми копит рвонули коні й гаркнули колеса. Холодні скалочки мерзлої дороги, як дробом, ударили в лице, обсипали всього (Головко, II, 1957, 186);

// у сполуч. із сл. по плечі. Плескати по плечах, виражаючи доброзичливо ставлення до когось.

— Та ще ти й не бачив, москалю, наших славних діл! — одказує Лушня, ударяючи пушкаря по плечі рукою й опускаючись коло його на лаву (Мирний, II, 1954, 228);

— А ти, Мироне, тримайся свого, то не пропадеш. Живи, — вдарив полісовщика кістлявою рукою по плечі, наче дозволяючи йому жити на світі (Стельмах, II, 1962, 45);

// Спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь (перев. про вітер, хвилі і т. ін.).

Сильний прибій ударяв у берег (Трубл., Вовки.., 1936, 17);

Я вийшов на вулицю. В обличчя мені ударив вітер, штормовий вихор (Ю. Янов., II, 1958, 57);

Хвиля саме вдарила в борт і каскадом загуркотіла по палубі вгорі (Смолич, Світанок.., 1953, 573).

З-за плеча́ (плече́й) уда́рити див. плече́;

Межи́ пле́чі уда́рити див. плече́;

Навідлі́т уда́рити руко́ю див. навідлі́т;

Уда́рити в доло́ні — голосно плескати в долоні, аплодувати.

Потім конферансьє повідали про черговий виступ, і всі моряки, що сиділи в залі, вдарили в долоні (Кучер, Чорноморці, 1956, 63);

Уда́рити [себе́] в (об) гру́ди [рука́ми, кулако́м] — бити себе руками в груди, запевняючи кого-небудь у чомусь або виражаючи каяття, розпач і т. ін.

Як ударить Василь, вислухавши все, руками об груди, як припаде на стіл, як заплаче (Кв.-Осн., II, 1956, 64);

— Як ви гадаєте, мушу я жалкувати за цим усім? — Роман ударив себе кулаком у груди і вп’явся очима в генерала (Довж., І, 1958, 344).

◊ Не вда́рити обли́ччям у грязь (боло́то) — те саме, що Не вда́рити лице́м у грязь (боло́то) ( див. лице́).

Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ж ще й бандурист, і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (Добр., Очак. розмир, 1965, 409);

Па́лець об па́лець не вда́рити див. па́лець;

Уда́рити об (у, в) по́ли [рука́ми] див. пола́;

Ударя́ти (уда́рити) кулако́м об (в) кула́к див. кула́к;

Ударя́ти (уда́рити) по рука́х див. рука́.

2. перех. і неперех. Навмисне завдавати кому-небудь ударів, намагаючись заподіяти біль або убити.

От він люльку покуряє, Злегка коника вдаряє, Дужче коника вдаря І говорить до царя (Перв., Казка.., 1958, 27);

Десь хлопчик недалечко був, На його [голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже… (Гл., Вибр., 1951, 77);

Роман похитнувся, а Гервасій ще міцніше вдарив хлопця правицею в друге вухо (Стельмах, І, 1962, 464);

Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим на землю (Довж., І, 1958, 250);

// у сполуч. із сл. об землю. Кинути з силою на землю кого-, що-небудь.

— Бий його лиха година! — скрикнув з розпукою Семен і вдарив шапкою об землю (Коцюб., І, 1955, 127);

Ухопив Марусяк Андрія, здавив полонинською силкою ко́ханою і, піднявши догори, вдарив об землю (Хотк., II, 1966, 199);

// перен. Завдавати образи, болю, неприємності кому-небудь.

Мені хотілось цим грубим словом ударить читача (Коцюб., III, 1956, 371);

Вона [репліка] боляче вдарила по гострому Явтуховому самолюбстві, але заперечити щось проти цілого натовпу він не зважувався (Епік, Тв., 1958, 279);

// кого, по кому — чому, перен. Спрямовувати які-небудь дії, заходи проти когось, піддавати гострій критиці кого-, що-небудь.

Треба сказати просто: коли зараз же не буде вжито надзвичайних заходів — то нас можуть дошкульно ударити (Еллан, II, 1958, 250);

— Аркадію Аркадійовичу, а кого ж там критикувати?.. — Можете по санітарках, по прибиральницях проїхатись, — пояснив директор. — Ударте й мене за те, що й досі не збудував нового корпусу (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 107);

[Вітровий:] Скликайте, Іване Петровичу, загальні збори колгоспу і починайте бити ледарів і тих, хто їх покриває, а коли не хочете сваритись з ними, то підставляйте свою спину і тоді не ображайтесь, — вдаримо так, що на весь район хвиля піде (Корн., II, 1955, 238).

Немо́в (мов, наче і т. ін.) хто вда́рив, перев. чим кого — уживається для вираження великого подиву, приголомшення, розгубленості тощо.

Наче хто келепом ударив Йосипа по голові… Ба! він сам невільний, він москаль! Його візьмуть, одірвуть від рідного краю, поженуть у чужу сторону, почнуть муштрувати… (Мирний, IV, 1955, 36);

І хтозна-чого Юлдаш раптом відчув, що ці слова шпигнули його в самісіньке серце, наче вдарив хто гострим ножем (Донч., І, 1956, 136);

Уда́рити по коня́х — шмагнути коней нагайкою, батогом і т. ін., спонукаючи до негайного швидкого руху; швидко поїхати звідкись.

Старі нехворощани… розібрали, до чого воно доходиться. Вдарили по конях і покрились за гаєм (Барв., Опов.., 1902, 153);

Довідавшись на ярмарку в Борзні, що дома діти загибають з невідомої хвороби, батько ударив по конях (Довж., Зач. Десна, 1957, 477);

Як (на́че і т. ін.) обу́хом (молотко́м, до́вбнею і т. ін.) уда́рити [по голові́, в го́лову] кого — дуже вразити неприємною несподіванкою.

Одно невеличке слівце «Дін», як молотком, ударило її [Мотрю] в голову (Мирний, І, 1949, 240);

Наче обухом ударила ця звістка Грицька (Головко, II, 1957, 515).

◊ Ударя́ти (уда́рити) ли́хом об зе́млю див. ли́хо¹.

3. перех. і неперех., перен. Дуже впливати на кого-небудь; сильно вражати.

Прикро вдарили нас у Вашій примітці до статті Лук[іяновича] слова про те, що Драгоманов «смертельно хворий» (Л. Укр., V, 1956, 177);

Цей здогад аж вдарив Майбороду (Смолич, VI, 1959, 18);

// у сполуч. із сл. в серце, по серцю, по нервах і т. ін. З особливою силою діяти на свідомість, почуття, викликаючи зворушення, жаль, роздратування тощо.

Іде, виграваючи міддю, в серце ударяючи, марш (Бажан, Вибр., 1940, 91);

Промова від перших речень ударила всіх зібраних по серцях (Фр., VII, 1951, 432);

В школі почувся розгонистий сміх, він боляче вдарив у серце Бараболі (Стельмах, II, 1962, 85);

Раптом важкий стогін боляче вдарив Марію по нервах (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124);

// перев. у сполуч. зі сл. в голову. Несподівано з’явитися (про яку-небудь думку).

І враз ясно, виразно вдарила йому в голову думка: «Згоріла хата, згорів і хліб…» (Коцюб., І, 1955, 124);

Оксана так і обмерла. Як блискавка, вдарила думка — «пропало все!» (Головко, І, 1957, 115);

// безос.

— Ану, покажи свої руки! — Одразу вдарило в голову: усе пропало! (Минко, Моя Минківка, 1962, 73).

◊ Вино́ (горі́лка і т. ін.) ударя́є (уда́рило, уда́рила і т. д.) в го́лову кому- вино (горілка і т. ін.) викликає (викликало, викликала і т. д.) стан сп’яніння.

Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 179);

Гаряча варенуха трохи вдарила йому в голову (Н.-Лев., І, 1956, 193);

Кров ударя́є (уда́рила) в го́лову (до голови́, в обли́ччя і т. ін.) див. кров;

Ні́би (мов, на́че, нена́че i т. ін.) пара́ліч (розм. роди́мець, грець) уда́рив кого — хто-небудь не може рухатися, впав у стан заціпеніння.

Він [Бородавка] став червоний, наче його вдарив грець (Тулуб, Людолови, І, 1957, 435);

Пара́ліч (розм. роди́мець, грець) уда́рив кого — когось раптом розбив параліч, вразив апоплексичний удар.

Неосудного вдарив параліч. Він упав, охоплений тваринним жахом і скутий неміччю (Мик., II, 1957, 377);

Тря́сця вда́рила кого — когось почало трясти.

Вони пішли в заплив. Все було добре, а назад, коли Андрощук побачив віддаль між ним і дівчиною, його вдарила трясця: він почав тонути (Рудь, Гомін.., 1959, 7).

4. перев. док., неперех., розм. Вистрелити або почати стріляти (з вогнепальної зброї).

У труби затрубили, У дзвони задзвонили, Вдарили з гармати, Знаменами, бунчугами Гетьмана укрили (Шевч., II, 1963, 159);

[Одна арабка:] Вставайте, брати, бороніть волю! Станьте за скелі! Підійміть шаблі! Готуйте рушниці! Вдарили, й розніс вітер дим і з димом — наших ворогів (Н.-Лев., II, 1956, 448);

Хату облили [фашисти] якоюсь сумішшю, піднесли до стріхи смолоскипи, а по вікнах ударили з автоматів… (Стельмах, Правда.., 1961, 312);

// безос.

Бережись, Тарасе мій коханий! Нахиляйтесь нижче, козаки! Це ж по вас ударило з гармати, полоснуло гулом і огнем… (Сос., І, 1957, 373);

// Вистрелити або почати стріляти (про вогнепальну зброю).

Ворожий автомат ударив з-за ріки… (Сос., II, 1958, 466);

Перехресним вогнем ударили кулемети (Грим., Син.., 1950, 46).

5. перех. і неперех. Влучати, вражаючи (про кулю, снаряд, блискавку і т. ін.).

Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (Донч., VI, 1957, 82);

Тут його вдарила куля (Ю. Янов., І, 1954, 65);

Десь ворожий шумів броньовик, кулеметів гула стрілянина… Там, де біла мела хуртовина, в груди вдарила куля, як крик (Сос., І, 1957, 149);

Страшенний гуркіт заглушив його: снаряд ударив просто в палаючу скирту (Гончар, II, 1959, 326);

// безос.

Другим упав Шередега, його вдарило в шию (Тют., Вир, 1964, 535).

Грім би мене́ вда́рив; Хай мене́ грім [се́ред чи́стого по́ля] вда́рить — уживається як запевнення в правдивості своїх слів, щирості намірів.

Хай мене грім серед чистого поля вдарить, як я тобі зла зичу… (Зар., На.. світі, 1967, 242);

На́че (нена́че і т. ін.) грім уда́рив кого, в кого; На́че (нена́че i т. ін.) грім з я́сного не́ба уда́рив — уживається для вираження великого подиву, приголомшення, розгубленості тощо.

В Моссаковського та в вільшаницьких дідів неначе вдарив грім. Вони стояли й дивились слідком за Балабухою (Н.-Лев., III, 1956, 50);

— Пробачте, — наче грім з ясного неба ударив над Павловою головою: нечутно по килимі підійшла Людмила (Головко, II, 1957, 488);

Хай лиха́ годи́на вда́рить тебе́ (вас, їх, на вас і т. ін.) — лайливе побажання комусь нещастя.

Хай на вас лиха година вдарить (Номис, 1864, № 3740).

6. перев. док., перех. і неперех., по кому — чому, на кого — що, а також без додатка. Раптово атакувати ворога.

Одна в його думка — ударити на Іванців табір (П. Куліш, Вибр., 1969, 170);

Гей, нумо, до зброї!.. Вдаримо на татар і турків (Пісні та романси.., II, 1956, 179);

Ударили втретє — і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Л. Укр., І, 1951, 355);

Молодиця втрутилась до розмови: «У них [німців] од цього краю варта стоїть, — ви вдарте їх од великого лісу, там безпечніше» (Ю. Янов., І, 1954, 61);

Щоб знесилити свого противника, Андрій вирішив ударити по Києву (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54);

// по кому — чому, перен. Почати енергійно боротися з чимось негативним.

Перед тим, як вдарять по контрреволюції, пройдімось безлюдними вулицями Києва, прислухаймось до перешіптувань, зазирнімо в оселі багатих і бідних (Довж., І, 1958, 52);

[Іван:] Я знаю те поле, сам колись мучився на ньому бригадиром. Так буде там завжди, доки не вдарите по суховіях (Лев., Марія, 1958, 56);

// перен. Спрямувати якісь заходи або гостру критику проти кого-, чого-небудь.

Насамперед ударили вони [католики] на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков (Фр., XVI, 1955. 415).

7. перев. док., перех. і неперех., розм. Швидко, енергійно розпочати якусь дію або зробити, виконати і т. ін. що-небудь.

Підем з Галею до клубу, вдарять нам музики, Подарую їй на свято нові черевики (Забашта, Квіт.., 1960, 128);

// перев. док., також у сполуч. із сл. гопак, тропак, метелиця і т. ін., розм. Почати швидко, з запалом танцювати.

Посадила вража баба на трьох яйцях гусака, Сама вийшла на улицю та вдарила тропака (Україна.., І, 1960, 343);

— А нуте, діти, отакої! — І старий піднявся. Як ударить, як ушкварить, Аж у боки взявся (Шевч., II, 1963, 330);

Біля столу Максим хвацько вдарив навприсядки, танець затягнув його під самий стіл і там обірвався (Стельмах, І, 1962, 213);

// фам. Швидко піти, побігти.

Маючи все-таки деякий життєвий досвід, я, побачивши ленінградку із шлангом в руках, зразу вдарив швиденько на той бік вулиці (Вишня, І, 1956, 305).

◊ Уда́рити ве́слами (у весла) — почати швидко і сильно веслувати.

[Байда:] Пани-товариші! Сідаймо тепер на човни та вдармо веслами (Н.-Лев., II, 1956. 467);

Уда́рити в закаблу́ки див. закаблу́к;

Уда́рити з копи́та — зразу з місця побігти, помчати з великою швидкістю (про коней).

Коні вдарили з копита, і під ними задзвеніла і бризнула соком березнева земля (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 212);

Уда́рити навтікача́ — почати швидко тікати.

Відігнавши їх за рівчак, ми повернулися і знову вдарили навтікача. Поки солдати не одумались або не наробили гвалту! (Смолич, І, 1947, 15);

Уда́рити поклі́н (покло́на, покло́ни), заст. — низько вклонитися.

Перехрестились, ударили по три поклони, дивлячись на святу церкву, і пішли (Барв., Опов.., 1902, 240);

Далі поставив гість чарку і вдарив поклони, а за ним і всі (Свидн., Люборацькі, 1955, 55);

Уда́рити телегра́му, розм. — надіслати телеграму.

А перед тим вдаримо додому телеграму, тато виїдуть на станцію і заберуть вас [бабусю] (Вишня, І, 1956, 324);

— То я Васька заберу до себе, — сказав Михей, — Чого ж ти, коли Платон нам телеграму вдарив, — заперечив Сніп (Зар., На.. світі, 1967, 157);

Уда́рити чва́лом — помчати, попестися чвалом (про коней).

Гюргій зв’язав тарпанів за шиї своїм поясом і відпустив їх у поле, тарпани з місця вдарили чвалом, в несамовитості розшарпали пояс (Загреб., Диво, 1968, 597);

Уда́рити чоло́м, заст.: а) низько вклонитися кому-небудь, шанобливо привітати когось.

— Просимо вас, дядьку, до вітальні, на Шевченків вечір, — низько вдарила чолом Леся (М. Ол., Леся, 1960, 145);

Княгиня Ольга не стала й перед імператрицею на коліна, вона тільки вклонилась, за нею схилили голови, вдарили чолом всі руські жони (Скл., Святослав, 1959, 152);

б) звернутися до кого-небудь з уклінним проханням про щось, із скаргою на когось.

Тоді ж Стадницький, розуміючи примхи настрою і часу, вдарив чолом цариці на дворянство (Стельмах, І, 1962, 15).

8. перех. і у що. Ударом, ударами по чомусь, у що-небудь створювати звук.

На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини (Н.-Лев., II, 1956, 267);

На пероні з осик тихо падало листя жовтаве, чоловік у червонім картузі вдарив у дзвінок двічі, пройшли дівчата юрбою по перону за станцію (Головко, II, 1957, 9);

— Коли з Івчанки відступали австрійці, не схотів чоловік, щоб переходили через його село. Заліз у берег і вдарив ложкою в порожнє відро. Та так ударив, що навіть австрійські кулеметники не відрізнили дудніння відра від кулемета (Стельмах, II, 1962, 214);

*У порівн. Заспівав [Назар], як у дзвін ударив (Вовчок, І, 1955, 131);

Всі троє загомоніли, мов у дзвони, вдарили (Барв., Опов.., 1902, 84);

// у сполуч. із сл. в бубон, в струни, по струнах і т. ін. Почати грати (на деяких музичних інструментах — ударних і струнних).

От музика заграла Дербенського маршу, вдарили в бубни, поїхали, тільки пил їх покрив! (Кв.-Осн., II, 1956, 292);

Посідали. Розв’язав торбину. Вийняв кобзу, разів зо два Ударив по рваних (Шевч., І, 1951, 155);

А струни плакали.. Де в бій, — вони нас кликали в утому… Та от — прийшов співець новий і в струни вдарив по-новому, і ми здригнули! (Сос., І, 1957, 231);

*Образно. Рівно вдар смичком По людських серцях, Щоб ніхто кругом Не згасав у снах (Рильський, І, 1960, 276);

// Голосно заспівати.

Дужі голоси вдарили чумацьку пісню (Н.-Лев., III, 1956, 314);

Чутно, як зовсім близько хлопці голосно вдарили парубоцької [пісні] (Мик., І, 1957, 244);

// без додатка. Почати видавати характерні уривчасті звуки (про деяких птахів).

Півень ударив утретє, почало край неба червоніти, а його [Федора] немає, немає (Мирний, І, 1954, 311);

Перепел ударив, неба край біліє (Манж., Тв., 1955, 110);

І стала хороша у птаха питати, Чи довго ще в світі їй весни стрівати? Зирнула їй пильно зозуля у вічі, Роззявила ротика й вдарила тричі (Щог., Поезії, 1958, 294);

// в що, на що, до чого, що. Сповіщати про щось, давати якийсь сигнал за допомогою звуків.

Тільки що вдарили в дзвін до утрені, вже він [сотник] і скочив, і розбудив пана писаря Пістряка (Кв.-Осн., II, 1956, 213);

Тілько що Яків вийшов з хати, як вдарив дзвін на пожежу (Мирний, І, 1954, 229);

Як же вдарили в казани до обіду, тоді ціла купа запорожців кинулась до Кирила Тура; одв’язали од стовпа (П. Куліш, Вибр., 1969, 146);

Ну що ж, музико, вдар відбій, і не в жалі оті свайбові [весільні], а в мужність смуток перелий моєї першої любові (Гонч., Вибр., 1959, 32).

Уда́рити на гвалт (на спо́лох) — подати сигнал тривоги, сповістити про небезпеку ударами в дзвін, по металевих предметах тощо.

Пожежа була недалечка од Романової оселі. Вдарили в дзвін на гвалт (Н.-Лев., VI, 1966, 415);

Коли ж добіг до церковної огорожі, драгуни вже з кількох боків оточували село. Парубок щосили ударив на гвалт (Стельмах, І, 1962, 641);

Нарешті залунав дзвін на інтернаті. Хтось додумався вдарити на сполох (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308);

Так і жив Яресько, місяцями не злазячи з коня, охороняючи з хлопцями степ, аж поки чаплинський дзвін не вдарив оце на сполох (Гончар, II, 1959, 33);

Уда́рити триво́гу див. триво́га.

9. неперех. Звучати різко, сильно; лунати, розноситися.

От вдаряє акорд. Папа заграв! Як зразу стає спокійно і затишно (Смолич, II, 1958, 13);

Коли сонце стало високо, вдарив із дзвіниці дзвін; хитнув повітря і ножем пройшов в серце (Коцюб., II, 1955, 178);

Десь далеко у вечірньому тихому повітрі весело вдарили святкові бубни (Гончар, Новели, 1954, 37);

В тиші зоряній Гарматні вдарили салюти На честь, на славу, на хвалу (Мал., Любов, 1946, 41);

// Дзвоном позначати час (про ритмічні удари годинника).

Аж ось на ратуші вдарила перша година (Фр., VII, 1951, 258);

// безос.

Вже вдарило північ (Н.-Лев., III, 1956, 162);

Вдаряє дванадцять На башті Кремля!.. (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 123);

// із сл. грім. Раптово і з великою силою гриміти.

Коли тут як ударить грім, як хрясне! так усі й заціпли (Барв., Опов.., 1902, 220);

Різнула блискавиця, мов крикнули зразу всі простори і гори, і — вдарив грім! (Хотк., II, 1966, 220);

// безос.

Відтіля ударило громом і посипало градом! (Мирний, V, 1955, 334).

10. неперех., рідко перех. Маючи значну інтенсивність, дуже освітлювати, сильно звучати, чутися, звичайно з силою діяти на органи чуттів людини (про світло, звуки, запах і т. ін.).

Проміння місяця вдаряло йому просто в лице, і в цих променях ясно видно було бридку пику (Смолич, І, 1958, 79);

Крізь голубий морозяний туман Трави посохлої ударив запах милий (Рильський, Поеми, 1957, 23);

Зупинився коло мартенівської печі, спека його вдарила із засипних вікон, півтори тисячі градусів спека (Ю. Янов., II, 1958, 241);

Широкий майдан ударив гамором, дзвінками трамваїв, вигуками продавців газет (Чаб., Балкан. весна, 1960, 306);

// безос.

, чим. Як тільки я перейшла сіни, ще мокрі після вчорашньої зливи, і одчинила двері в шкільну кімнату, на мене вдарило холодною вільгістю, мов з льоху (Л. Укр., III, 1952, 572);

Коли відчинили двері, з світлиці вдарило міцним самосадом, самогоном, яблуками і розпареним їдким потом (Стельмах, II, 1962, 368);

// у що, по чому. Проникати кудись, досягати чогось, яскраво освітлювати щось (про світло).

Очі з червоного намиста [у роблених голубів] світили на всю хату, коли вдаряв у них сонячний промінь (Мирний, І, 1949, 359);

Вже й ніч землю обіймає; зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Вовчок, І, 1955, 24);

Сонечко вдарить по тих дукачах препишних.. сяє Маруся — квітка квіткою! (П. Куліш, Вибр., 1969, 265);

В щілину дверей ударив промінь, і раптом засвітилося в льоху (Ле, Україна, 1940, 409).

◊ Уда́рити в ніс див. ніс;

Уда́рити в о́чі (у ві́чі):

а) яскраво освітити, засліплюючи (про сильне, різке світло або блиск).

Шумом, горілкою, паленим чимсь дихнуло на мене, коли я відчинила двері. Світло вдарило мені в очі, і я деякий час нічого не могла розібрати (Хотк., І, 1966, 65);

Надійка зупинилася над обривом, над безбережжям засніженої далини, що вдарила їй у вічі сліпучим іскристим блиском (Коз., Листи.., 1967, 232);

б) вразити своїм виглядом, різко привернуги до себе увагу.

Хата вдарила Чіпці в вічі своєю неохайністю (Мирний, II, 1954, 143);

Івана кинуло в жар. Червоні літери [стінгазети] вдарили вогнем у очі, й він мало не похитнувся (Кучер, Трудна любов, 1960, 394);

«Будував академік Бекетов», — вдарив йому в вічі забризканий кров’ю напис, вирізьблений на стіні (Багмут, Опов., 1959, 75).

11. перев. док., неперех. Початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи).

Пішов він [Котигорошко] підземним світом. Іде та іде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град (Укр.. казки, 1951, 103);

— А вже б час їхати, поки не вдарила спека, — сказав Мавродін трохи згодом (Н.-Лев., V, 1966, 146);

Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в’яне, жовкне… (Л. Укр., І, 1951, 229);

Весна того року, забарившись, ударила дружно; вода з поліських берегів почала прибувати з небувалою силою (Коцюба, Нові береги, 1959, 370);

// безос.

, чим. Розвіялись низькі хмари, певно, до кінця пересіяли своє холодне мливо, випо-годилось на світанок, зазорилося, вдарило скрипучим морозом (Збан., Сеспель, 1961, 299);

// Раптово увійти в чиєсь життя (про горе, біду і т. ін.).

Все казало, що удар одна-друга негода — і вона [Параска], як зламана, зігнеться (Мирний, IV, 1955, 114);

Але минали дні за днями тихо; Здавалося, минуло наше лихо, Та нагло вдарило воно, мов грім (Фр., XIII, 1954, 296);

// Вибухати, спалахувати (про війну, повстання тощо).

І строки минули — вдарила війна. І друг подав про себе вістку (Тич., II, 1957, 146);

Швидко вдарить повстання, мов крик, світова революція гряне (Сос., І, 1957, 495).

Уда́рив (уда́рить) час — те саме, що Наста́в (наста́не) час ( див. час).

Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, і тепер вже Немає мені вороття (Л. Укр., І, 1951, 268).

12. неперех. З силою вириватися назовні (про рідину, повітря і т. ін.); бити сильним струменем.

Напередодні з нової свердловини вдарив фонтан (Донч., II, 1956, 71);

Старе джерело вдарило з-під землі раптово і несподівано, але так, що тепер зупинити його вже не могла ніяка сила (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 37);

Мій друг у рік отой важкий Загинув на війні.. І кров із серця в ковилу Ударила струмком (Гірник, Стартують.., 1963, 53);

Раптом велика брила породи сама відвалилась, і з земних грудей могутнім струменем вдарила вода (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 99);

// Рвучко, з силою підійматися вгору (про вогонь, полум’я).

Жарке полум’я вдарило вгору, осяваючи купи сонних хат і дерев (Гр., II, 1963, 294);

Земля розкололась і вдарила вгору пружним полум’ям (Гончар, III, 1959, 86).

13. у сполуч. із сл. у піт, в жар і т. ін., безос., перех., розм. Раптово викликати певний стан.

[Рябина:] Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (Фр., IX, 1952, 82).

Уда́рило (вда́рило) в сон кого — комусь захотілося спати.

Одного разу ліг після обіду відпочити.., взяв собі газету (рискнув!) і розгорнув… Як ударило ж мене в сон! (Вишня, І, 1956, 83).

14. тільки недок., на що, неперех., перен., розм. Звертати увагу на що-небудь, зважати на щось.

Як грім, гуркотів регіт по хаті, та Тимофій на те не вдаряв (Мирний, III, 1954, 88);

Багато ходило з поклоном до графа Скаржинського, але граф мало вдаряв на мужицькі поклони й прохання (Донч., III, 1956, 99);

// Розраховувати на що-небудь, мати на увазі щось.

Він не вдаряв на один обід, а він ударяв на всі зразу (Мирний, I, 1954, 156).

15. у що, об що, неперех. Те саме, що ударя́тися (у 1 знач.).

Лопасті [корабля] люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (Досв., Вибр., 1959, 288);

Пхнув щосили прогонич. Залізний болт з брязком ударив у віконницю, аж луна пішла попід високу стелю (Коцюб., II, 1955, 173);

Глухо вдарили в берег фарбовані сходні (Перв., І, 1958, 209).

16. неперех., заст., рідко. Робити наголос на якомусь складі.

Народ говорить доволі чистою галицькою вимовою.. Акцентують слова трохи по-польському, вдаряючи на передостанній склад (Н.-Лев., II, 1956, 409).