ударяти

БИ́ТИ по чому, об що, у що і без додатка (стукаючи, робити удари по чому-небудь, об що-небудь), ГАМСЕ́ЛИТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ підсил. розм., ГИЛИ́ТИ підсил. розм., ГРІ́ТИ по чому, об що, у що, підсил. розм., ДУБА́СИТИ підсил. розм., КРЕСА́ТИ підсил. розм., МОЛОТИ́ТИ по чому, об що, у що, підсил. розм., МОСТИ́ТИ підсил. розм., ПРА́ТИ підсил. розм., САДИ́ТИ підсил. розм.; УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) (про окремі удари); БА́ЦАТИ розм. (ударяти з різким коротким звуком). Тимофій бере долото, злегка сокирою б'є по ньому — робить зарубку (М. Стельмах); Він знову згадав за молоток і, відвернувшись, якось аж люто почав гамселити по цвяхах (О. Гончар); Він підхопився на ноги і став гатить підбором в те місце, де стояла щука, аж доки під чоботом не хрокнула вода (Григір Тютюнник); Понеслася журлива пісня; і вголос їй дружкова шабля гепає в стелю раз, удруге і втретє (Панас Мирний); Ті, що сиділи у перших рядах, не тільки аплодували, а й гріли чобітьми в підлогу (В. Кучер); Крешуть коні кригу копитами (М. Терещенко); Рязанов над силу молотив колотушкою по дзеркальних вічках контейнера (В. Логвиненко); Коні.., глухо ржучи самим черевом, в землю мостили копитом (П. Тичина); Перемо так ціпами, що, мабуть, аж на край села чутно (Панас Мирний); Десятки кулаків садять, б'ють у двері, закладені зовні, як прогоничем, товстим ломом (О. Гончар); Могутнім хвостом ударяв (кит) пароплав по боках і ховався в воду (М. Трублаїні). — Пор. 1. сту́кати, 1. уда́рити.

БИ́ТИ (особ. і безос. — з особливою силою діяти на органи чуття людини; про запах, світло, звук і т. ін. — проникати, долинати куди-небудь), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), ШИБА́ТИ розм. — Док.: уда́рити (вда́рити), шибну́ти. В вікна б'є проміння злива, і каштани шлють привіт (В. Сосюра). Кожен струс (машини) боляче відгукувався в пораненій нозі, біль гостро ударяв у мозок (С. Голованівський); Крізь голубий морозяний туман Трави посохлої ударив запах милий (М. Рильський); Ждуть вони, ждуть ті дівчата — не кличуть до комнат (кімнат): хоч би швидше кликали, то не так би в голову шибало (Ганна Барвінок).

БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ), УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯ розм. (часто, дрібно битися). — Док.: уда́ритися (вда́ритися), уда́рити (вда́рити), сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті (корабля) люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).

ВИРИВА́ТИСЯ (прориваючись, виходити назовні, раптово з'являтися де-небудь), ДОБУВА́ТИСЯ, ЖБУ́ХАТИ розм.; БИ́ТИ, БИ́ТИСЯ, ФОНТАНУВА́ТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) (про воду, нафту, газ і т. ін.); БУ́ХАТИ (вириватися густою масою). — Док.: ви́рватися, добу́тися, жбу́хнути, уда́рити (вда́рити). Червоне полум'я виривалось із чорних челюстей (М. Коцюбинський); З кратера вирвалися гази; На вершку був отвір, крізь який клубами добувається дим (Юліан Опільський); Тут огонь жбухає, як із пекла (І. Франко); Коли він прибіг, захеканий, до свердловини, побачив, що з товстої труби могутнім чорним струмом б'є нафта (І. Цюпа); Б'ється глибоке джерельце — чисте, як материні сльози (І. Муратов); Неподалік Ужгорода просто з-під землі фонтанує гаряча мінеральна вода (з газети); Буха од коней пара, біжать кудись люди, а мороз креше (М. Коцюбинський).

ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ) (про людину — кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. — досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ (УЦІ́ЛИТИ), ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИ розм., ВГАТИ́ТИ (УГАТИ́ТИ) розм., ВСАДИ́ТИ (УСАДИ́ТИ) розм., ТРА́ФИТИ діал., ТРА́ПИТИ діал. — Недок.: влуча́ти (улуча́ти), вціля́ти (уціля́ти), поціля́ти, ударя́ти (вдаря́ти), потрапля́ти, попада́ти, вга́чувати (уга́чувати), вса́джувати (уса́джувати), трафля́ти, трапля́ти. Це все були хлопці, які несхибно влучали із своїх рушниць у райок (М. Трублаїні); Брянський звичним оком професіонала одразу визначав, куди влучали міни (О. Гончар); Вартовий уже поцілив цю триногу тварину (О. Досвітній); На щастя, бомба не потрапила в рейки і колію можна було відремонтувати (Д. Ткач); Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (О. Донченко); Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (М. Бажан); Сеня, вийнявши наган з кобури, не цілячись, з того місця, де стояв, вгатив три кулі в центральний кружок (Ф. Бурлака); Вона всадила під лівий край каменя ще дві кулі (В. Кучер); То кулі.. все трафляли, подзьобали спину, як ворони (Ю. Яновський); Цей удар трапив у саму точку (І. Франко).

ВРАЖА́ТИ (УРАЖА́ТИ) (викликати якесь надзвичайно сильне почуття, враження), ПРИГОЛО́МШУВАТИ, ПОТРЯСА́ТИ, ОСЛІ́ПЛЮВАТИ, ОСЛІПЛЯ́ТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), ОШЕЛЕ́ШУВАТИ розм., РАЗИ́ТИ діал. — Док.: вра́зи́ти (ура́зи́ти), приголо́мшити, потрясти́, осліпи́ти, уда́рити (вда́рити), ошеле́шити. І раніше, двадцять років тому, усіх вражала краса цієї дівчини (О. Іваненко); Все зводилось (у театрі Суходольського) насамперед до того, щоб безперестану і чим завгодно розважати, приголомшувати глядача (з журналу); Я — артист і скоро буду своїм талантом зворушувати і потрясати публіку (В. Собко); Цей здогад аж вдарив Майбороду (Ю. Смолич); Вона ніби чекала, щоб ошелешити його новою несподіванкою (Ю. Бедзик); Але найгірше разив його спів отих робочих людей (І. Франко).

ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.

I. НАПА́СТИ на кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИ перев. без додатка, НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯ розм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИ кого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИ перев. недок. (учинити набіг). — Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти (вдаря́ти), обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); — Банда наскочила! — гукнув він та, схопивши кулемет, хутко потяг його до порога (О. Донченко); Ударили втретє — і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); — Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра — турки, татари (Марко Вовчок). — Пор. 1. наки́нутися.

ОБРАЖА́ТИ (ОБРА́ЖУВАТИ рідше) (завдавати образи, зневажливим висловленням, поведінкою викликати у кого-небудь почуття гіркоти, досади), УРАЖА́ТИ (ВРАЖА́ТИ), ЗАЧІПА́ТИ, ЗНЕВАЖА́ТИ, ОБИЖА́ТИ розм., ЗОБИДЖА́ТИ (ЗОБИЖА́ТИ) розм., УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) із сл. самолюбство, КУСА́ТИ розм., КУСА́ТИСЯ розм., КРИ́ВДИТИ рідше, УЩЕМЛЯ́ТИ (ВЩЕМЛЯ́ТИ) рідше. — Док.: обра́зити, ура́зити (вра́зити), зачепи́ти, знева́жити, оби́дити, зоби́дити, уда́рити (вда́рити), укуси́ти (вкуси́ти), скри́вдити, ущеми́ти (вщеми́ти). Грубий тон і роздратовання о. Василя ображали Раїсу (М. Коцюбинський); Гордій сердився за яку дурницю, її ображувало це (Б. Грінченко); (Олекса:) Злодій! Юда! Іди геть, не тривож гірш мого серця!! (Сербин:) Панове! Ви чуєте, як він уража мене!! (С. Васильченко); Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом її гірким зачепить — вона терпеливодушна, ясна та весела (Марко Вовчок); Жаль — недостойне почуття, вона зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський); Іван також вмішався до бесіди. Він Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Лесь Мартович); Гляди мені (Чіпко): тільки будеш мене зобиджати, то я тебе покину... (Панас Мирний); — Так ви гадаєте, що вона жінка свята? — з масною усмішкою кусає його Погиба (М. Стельмах); (Тетяна:) Ти кривдиш мене, служивий. Правда,.. заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково (І. Котляревський); Так мене ущемив (батько), що й хата мені ненавидна стала (Ганна Барвінок).

I. ОСВІТИ́ТИ (зробити видним, освітленим кого-, що-небудь, наповнити світлом щось — про джерело світла, світло), ОСВІТЛИ́ТИ, ОПРОМІ́НИТИ, ПРОСВІТИ́ТИ, ВИ́СВІТИТИ, ВИ́СВІТЛИТИ, РОЗСВІТИ́ТИ, ПРОСВІТЛИ́ТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) підсил., ОСЯ́ЯТИ (ОСЯ́ТИ підсил. рідше), ОСІЯ́ТИ підсил. уроч., ОЗОРИ́ТИ поет., ОСВІНУ́ТИ діал., РОЗ'ЯСНИ́ТИ діал.; РОЗІТНУ́ТИ, РОЗСІКТИ́ (раптово або вузькою смугою). — Недок.: осві́тлювати, осві́чувати, освітля́ти рідше просві́тлювати, опромі́нювати, просві́чувати, висві́чувати, висві́тлювати, розсві́чувати, осява́ти, ося́ювати, ударя́ти (вдаря́ти), озо́рювати, роз'ясня́ти (роз'я́снювати), розтина́ти, розсіка́ти. Чиркнув (солдат) сірником, закурив і освітив вогником обличчя Бондаренка (А. Головко); Повівши ліхтариком по палубі, я освітлив лише порожнє місце (Ю. Яновський); Синій місяць химерною грою опромінив узор на вікні (В. Сосюра); Ой, да світи, місяць,.. Ой, та просвіти ж ти Милому дорогу (пісня); Ліхтариком.. Труда висвітлила спочатку важкі черевики (І. Ле); (Путята:) ..Скрипка горить на те, щоб розсвітити темряву, а пожежа на те, щоб знівечити людське добро (Юліан Опільський); Уже не раз пожежа просвітляла Повитий таїною небосхил (Л. Первомайський); Зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Марко Вовчок); Парк осяяло сонце (В. Гжицький); Огонь осіяв сіни і — диво... перед Чіпкою стояла Галя! (Панас Мирний); Палай, наше вогнище, тепле і рідне..! Ти всюди нам світиш, ти всюди нам видне, Озорюєш нам ти дороги у світ! (В. Бичко); Воно (сонце) осяло й зогріло землю (В. Самійленко); Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику (М. Старицький); Збоку крізь двері світло роз'яснювало середину стодоли (Лесь Мартович); Невдовзі прожектори розітнули темряву в кількох місцях (О. Гончар); І враз каганець тьму горища розсік (І. Нехода).