укол
УКО́Л, у, ч.
1. Втикання чого-небудь гострого, що подразнює, завдає болю або ранить.
Він знав: це його хлопці, меткий укол шаблі його оцінивши, так весело брязнули сміхом (Тич., І, 1957, 270);
Білозуб міцно потер рукою щоку, відчув легенькі уколи щетинок (Собко, Біле полум’я, 1952, 70);
*У порівн. Раптом він кинувся на кріслі, мов від уколу (Фр., VI, 1951, 258).
2. перен. Слова, вчинок, що прикро вражають, ображають.
В серці я на все життя Болючий той укол поніс… (Фр., XI, 1952, 428).
3. Підшкірне, внутрішньом’язове і т. ін. впорскування лікувальних речовин; ін’єкція.
Лікарка забинтувала рану, зробила хворому укол (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 17);
Оля вже витирала місце для уколу ваткою, намоченою в спирті (Перв., Дикий мед, 1963, 314).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- укол — уко́л іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- укол — Іньєкція, впорскнення, г. заштрик. Словник синонімів Караванського
- укол — [укол] -лу, м. (на) -л'і, мн. -лие, -л'іў Орфоепічний словник української мови
- укол — УКО́Л, у, ч. 1. Втикання чого-небудь гострого, що подразнює, завдає болю або ранить. Він знав: це його хлопці, меткий укол шаблі його оцінивши, так весело брязнули сміхом (П. Тичина); Білозуб міцно потер рукою щоку, відчув легенькі уколи щетинок (В. Словник української мови у 20 томах
- укол — -у, ч. 1》 Втикання чого-небудь гострого, що подразнює, завдає болю або ранить. 2》 перен. Слова, вчинок, що прикро вражають, ображають. 3》 Підшкірне, внутрішньом'язове і т. ін. впорскування лікувальних речовин; ін'єкція, заштрик. Великий тлумачний словник сучасної мови