укручувати

УКРУ́ЧУВАТИ¹ (ВКРУ́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УКРУТИ́ТИ (ВКРУТИ́ТИ), учу́, у́тиш, док., перех.

1. Міцно обмотувати чимсь, умотувати в щось.

— Та й малий же ти з біса. Ану, давай я тебе поміряю. Та як укрутить [кравець] у хвіст руку — і давай міряти [Вовка] аршином! (Україна.., І, 1960, 118);

// Закручуючи, прив’язувати.

Прив’язав його плечима до того стовпа. Добре вкрутив його (Сл. Гр.).

2. Прикручуючи, зменшувати світло, звук і т. ін. (у лампі, приймачі тощо).

Лежала [Явдошка] на лежанці й чекала. Хоч знала, що ждати доведеться довго, лампи не погасила, а лише вкрутила гніт (Підс., Віч-на-віч, 1962, 85);

Петро Сидорович на моє запитання довго мовчав. А тоді переміряв неквапливими кроками кімнату, трохи вкрутив динамік і мовив: — Це цікавий чоловік (Мушк., Серце.., 1962, 210).

◊ Вкрути́ти ро́ги див. ріг;

Укрути́ти в’я́зи — те саме, що Скрути́ти в’я́зи ( див. вя́зи).

Що вам сказати доброго? — Про себе одно тілько: ніколи та й ніколи, бодай тому ніколи укрутив в’язи який-небудь добрий випадок! (Мирний, V, 1955, 402);

Дєдя [батько] казали, що укрутили би жайворонкам в’язи затото [те], що дитині ворожать жайворонячу долю, а мати до дитини лебеділи (Черемш., Тв., 1960, 291);

Укрути́ти хвоста́ див. хвіст.

УКРУ́ЧУВАТИ² див. вкру́чувати¹.