1. Словник української мови в 11 томах

улан

УЛА́Н, а, ч. У царській і деяких іноземних арміях — солдат або офіцер легкої кінноти.

Вістка про напад уланів на виборців в Городенці розбрелася по цілім повіті (Стеф., II, 1953, 66);

Немов у тумані, не торкаючись землі, пролетіли ескадрони кінної гвардії,.. а вже потім пішли нескінченним потоком улани, драгуни.. (Кочура, Зол. грамота, 1960, 211);

Материні очі метнулися на шлях із села, по якому їхало у поле двоє вершників, мабуть, польських уланів (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 16).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. улан — ула́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. улан — див. КАВАЛЕРИСТ. Словник синонімів Караванського
  3. улан — Кіннотчик Словник чужослів Павло Штепа
  4. улан — УЛА́Н, а, ч. У царській і деяких іноземних арміях – солдат або офіцер легкої кінноти. Вістка про напад уланів на виборців в Городенці розбрелася по цілім повіті (В. Стефаник); Немов у тумані, не торкаючись землі, пролетіли ескадрони кінної гвардії, .. Словник української мови у 20 томах
  5. улан — -а, ч. У царській і деяких сучасних арміях – солдат або офіцер легкої кінноти. || Кіннотник у металевому шоломі, прикрашеному султаном з кінського хвоста. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. улан — Ула́н, -на; ула́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)