упирати

УПИРА́ТИ¹ (ВПИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПЕ́РТИ (ВПЕ́РТИ), упру́, упре́ш і увіпру́, увіпре́ш, док., перех.

1. Щільно притискати що-небудь одним кінцем, краєм, створюючи опору.

Решта [людей] закладала камінням ворота, прикотила колоду.. і уперла її в ворота (Ю. Янов., IV, 1959, 57);

// Щільно притискати що-небудь до чогось, маючи його за опору.

Згодом зітхає [Любов], становить скриньку долі, підпирає голову руками, а лікті впирає в коліна й задумується (Л. Укр., II, 1951, 48).

Упира́ти (упе́рти) о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) у (на) кого — що — спрямовувати очі, погляд на кого-, що-небудь, довго або пильно вдивлятися у когось, щось.

— Он, ото Наташка. Середня. Дивіться. Дивіться-бо! — крикнув Колісник, упираючи очі на середню дівчину (Мирний, III, 1954, 272);

Мусій неохоче глянув на її постать.. і впер погляд у землю (Перв., Материн.. хліб, 1960, 150).

2. діал. Настійно вказувати на когось, щось як на причину чого-небудь.

Якби зломилося колесо, то панотець уже би дав добру науку Іванові.. Упирав би в Івана, що він їхав через ліс навмисне (Март., Тв., 1954, 221).

УПИРА́ТИ² див. впира́ти¹.