1. Словник української мови в 11 томах

уректи

УРЕКТИ́¹ (ВРЕКТИ́), уречу́, урече́ш; мин. ч. урі́к, урекла́, ло́; док., перех., заст. За марновірними уявленнями, особливим магічним поглядом накликати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь; зурочити.

Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало (Сл. Гр.);

Він [Іван] сам дивувався тій зміні. Що сталося з ним? ..Чи йому пороблено що, чи хто урік? (Коцюб., II, 1955, 342).

УРЕКТИ́² див. уріка́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. уректи — уректи́ 1 дієслово доконаного виду наврочити рідко уректи́ 2 дієслово доконаного виду докорити розм. Орфографічний словник української мови
  2. уректи — УРЕКТИ́¹ див. уріка́ти¹. УРЕКТИ́² див. уріка́ти². Словник української мови у 20 томах
  3. уректи — I (вректи), уречу, уречеш; мин. ч. урік, урекла; док., перех., заст. За упередженими уявленнями, особливим магічним поглядом накликати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь; зурочити. II див. урікати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. уректи — НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого... Словник синонімів української мови
  5. уректи — Уректи́, див. уріка́ти Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. уректи — Уректи, -ся см. урікати, -ся. Словник української мови Грінченка