уявлятися

УЯВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., УЯВИ́ТИСЯ, уявлю́ся, уя́вишся, док., кому і без додатка,

1. Поставати, з’являтися в думках, у свідомості.

Уявлявсь їй самотній, весінній вечір й мла, й свіжість, і зорі мріють… (Вовчок, І, 1955, 318);

Цілий день потім Артемові батько не сходив з думки і все уявлявся йому найяскравіше саме отаким, як оце в сні бачив — у кузні (Головко, II, 1957, 391);

// безос.

Йому ясно уявилося, як лютуватиме пан, дізнавшись завтра, що Остап утік (Коцюб., І, 1955, 339);

Їй рідні раптом уявились. Та ще юнак Іван. Так сумно очі їх дивились… Туман… (Тич., Зростай.., 1960, 34);

// Здаватися; сприйматися так чи інакше, вважатися таким чи інакшим.

— Що ви верзете нісенітницю! Які там полози в нашому садку? Полози плазують в степах. Може, то вам так уявилось? — сказала Гризельда (Н.-Лев., VII, 1966, 196);

Він [Демид] був звичайною людиною, такою саме, як і вона. Не такий уявлявся їй Гордій Раденко: це було сонце, що світило і все навкруги скоряло своїм могутнім сяєвом… (Гр., II, 1963, 28);

У Гоголя в «Тарасі Бульбі» син звертається до батька на «ти», що суперечить українським звичаям. Український перекладач (А. Хуторян) цю форму звертання залишає, — мені таке рішення не уявляється єдиним (Рильський, IX, 1962, 78);

Кожному з відступаючих Дніпро уявлявся в ці дні тим рятівним рубежем, що затримає денікінську козачню (Гончар, II, 1959, 85);

// Бути в чиїйсь уяві схожим на кого-, що-небудь.

2. заст. З’являтися, виходити, ставати видним.

Тут [на ярмарку] уявляються і молодиці повновиді і трохи охмурі, — усе вони цінують і на все кажуть, що дорого (Вовчок, VI, 1956, 230);

З-за кущів уявилась височенька, але тонка Дарчина постать (Л. Укр., III, 1952, 660);

Справді, чудні та небувалі се розбійники уявилися і чудний і небувалий вони теж розбій правили: що попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли (Вовчок, І, 1955, 358);

В Генуї переночувала, щоб не в’явитись до Садовських серед ночі та не збивати тривоги (Л. Укр., V, 1956, 419).