уявлятися

УЯВЛЯ́ТИСЯ (В'ЯВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УЯВИ́ТИСЯ (В'ЯВИ́ТИСЯ), уявлю́ся, уя́вишся, док., кому і без дод.

1. Поставати, з'являтися в думках, у свідомості.

Уявлявсь їй самотній, весінній вечір й мла, й свіжість, і зорі мріють... (Марко Вовчок);

І уявляється мені степ. Широкий, необмежений, незайманий степ (М. Коцюбинський);

Цілий день потім Артемові батько не сходив з думки і все уявлявся йому найяскравіше саме отаким, як оце в сні бачив – у кузні (А. Головко);

// безос.

Йому ясно уявилося, як лютуватиме пан, дізнавшись завтра, що Остап утік (М. Коцюбинський);

Їй рідні раптом уявились. Та ще юнак Іван. Так сумно очі їх дивились... Туман... (П. Тичина);

// Здаватися; сприйматися так чи інакше, вважатися таким чи інакшим.

– Що ви верзете нісенітницю! Які там полози в нашому садку? Полози плазують в степах. Може, то вам так уявилось? – сказала Гризельда (І. Нечуй-Левицький);

Він [Демид] був звичайною людиною, такою саме, як і вона. Не такий уявлявся їй Гордій Раденко: це було сонце, що світило і все навкруги скоряло своїм могутнім сяєвом... (Б. Грінченко);

У Гоголя в “Тарасі Бульбі” син звертається до батька на “ти”, що суперечить українським звичаям. Український перекладач (А. Хуторян) цю форму звертання залишає, – мені таке рішення не уявляється єдиним (М. Рильський);

Кожному з відступаючих Дніпро уявлявся в ці дні тим рятівним рубежем, що затримає денікінську козачню (О. Гончар);

// Бути в чиїйсь уяві схожим на кого-, що-небудь.

2. заст. З'являтися, виходити, ставати видним.

Тут [на ярмарку] уявляються і молодиці повновиді і трохи охмурі, – усе вони цінують і на все кажуть, що дорого (Марко Вовчок);

З-за кущів уявилась височенька, але тонка Дарчина постать (Леся Українка);

Справді, чудні та небувалі се розбійники уявилися і чудний і небувалий вони теж розбій правили: що попадавсь їм багач у руки – вони його оббирали, попадався вбогий – вони його наділяли (Марко Вовчок);

В Генуї переночувала, щоб не в'явитись до Садовських серед ночі та не збивати тривоги (Леся Українка).