уявляти

УЯВЛЯ́ТИ (В'ЯВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЯВИ́ТИ (В'ЯВИ́ТИ), уявлю́, уя́виш, док., кого, що.

1. Викликати у своїх думках, своїй свідомості який-небудь образ, картину, дію і т. ін.

Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить, хворий і самотній у пущі й вигляда її з очеретів (М. Коцюбинський);

Пробував думати про зустріч із половцями, уявляв собі битву з ними (Б. Лепкий);

Артем, хоч ніколи не був у Лопівці, але з розповідей Христі, ще тоді, у Таврії, досить виразно уявляв собі це невеличке – дворів на сто – сільце з двома рядами хат обабіч курного битого шляху (А. Головко);

Слово: дім. При цім слові уявить собі чоловік, що зріс у великім місті, кількаповерхову каменицю, а мужик нагадає собі низьку хату, соломою пошиту (Л. Мартович);

Я намагався уявити собі, які в собаки очі, коли вона виє (Є. Гуцало);

Уявіть, що опали вас вороги і хочуть позбавити щасливого існування (В. Стус);

Він вмить чомусь уявив цю тоненьку мрійну дівчину трохи поважнішою (О. Іваненко);

Уявіть собі юнака – невисокого й стрункого, з сірими очима й енергійним ротом, погляд насмішкуватий і впертий, руки, що люблять доторкнутись до забороненого й відчути приємність там, де страшно (Ю. Яновський);

Люди вже уявляли барвистий завтрашній день, і все це надавало ще більшої урочистості сьогоднішньому вечорові (Яків Баш);

Невже ти не уявляєш собі, що ця патетика і є той дурацький колпак, який носили і носять наші доморощені бунтарі (М. Хвильовий);

Аж усміхнувся хлопець, уявивши, який там зчинився шарварок після його втечі (О. Гончар).

2. Розуміти, усвідомлювати, знати.

Вона певно не уявляє собі, як я її кохаю. Довести силу мого чуття могла б лиш смерть (М. Коцюбинський);

Мистецтво, поезію рухають уперед таланти. Але ми навіть не уявляємо, скільки таких талантів є у нас серед нефахових поетів, нефахових співців, танцюристів (М. Рильський);

Сашко взагалі не уявляв собі, як можуть жити люди на світі без моря (Ю. Смолич);

Я взявся усунути обрив, не вимикаючи струму. Ви уявляєте, що це значить? Струм іде по мережі напругою в тисячі вольт. Коли б десь ледь звихнувся – за секунду з мене був би попілець (О. Гончар);

Мало великим себе уявляти, Треба великим буть (В. Симоненко);

Один Яцько почував себе спокійно, не уявляючи, що зустріч з берегом може обернутися чиєюсь смертю (В. Малик).

3. тільки 2 ос. одн. і мн. Уживається в значенні вставного слова для загострення уваги на чому-небудь, зацікавлення чим-небудь.

– На квартирі в мене телефон, це ж так належить директорові, і, уявляєш, всі дзвінки – чи з бригад, чи з району .. – всі через тебе! (О. Гончар).

4. заст. З'являтися, виходити, ставати видним.

“А ось я її либонь і побачу”, – подумав [Павло], коли вона йому назустріч, з-за дерева, з-за соснини уявляє (Марко Вовчок).

(1) Уяви́ти ті́льки – вставне словосполучення, що вживається для виразу захоплення, подиву, зацікавлення чим-небудь.

В його монолог уплетено й філософію майже столітнього мудреця (уявити тільки – чоловік народився 1903 року!) (з публіц. літ.);

(2) Уяви́ (уяві́ть) собі́ – вставне слово, словосполучення, що вживається для загострення уваги на чому-небудь, зацікавлення чим-небудь, більшого переконання в чомусь.

– Спокійна, розсудлива, прихильна [Варвара]. І, уявіть собі, бере всього-на-всього три карбованці на місяць .. Ми звикли до неї, вона до нас... І дітей любить... (М. Коцюбинський);

[Кічунов:] Одна тільки людина вступилася. [Карташов:] Хто саме? [Кічунов:] Інспектор Марфін. Уявіть, приїжджав з Тамбова (О. Довженко);

– Та от, уяви собі, і не довелось [погостювати]. А де тільки не бував .. А от у вас, на Кавказі, і не довелось (А. Головко);

(3) Уявля́ти собо́ю – те саме, що Явля́ти собо́ю (див. явля́ти).

І пустельні доріжки, і порожня холодна ріка .. – все уявляло собою зараз тоскливу осінню елегію (М. Хвильовий);

– Як те так, Мотре? – став говорити, безпорадно й безпомічно, ніби він нічого собою не уявляє, ніби він тут нічого зробити не може (Б. Лепкий).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. уявляти — уя́ва , уя́вляти: воображеніе, воображать [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
  2. уявляти — Іван мав уяву, та не мав уявлення Уявляти собі що-небудь може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою, а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. уявляти — уявля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. уявляти — (що) мати <�складати> уявлення про, бачити в думці <�уяві, думках>, воскрешати в пам'яті; (собі) усвідомлювати, розуміти; (з ч. не) не вкладатися в голові кому. Словник синонімів Караванського
  5. уявляти — Уявляти, являти, бути, уява, уявлення «А що уявляє собою це явище — випадок чи закономірність?» — іноді кажуть помилково, замість правильного: «А що це за явище?», «А що являє собою (або становить) це явище?». «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  6. уявляти — -яю, -яєш, недок., уявити, уявлю, уявиш, док., перех. 1》 Викликати у своїх думках, своїй свідомості який-небудь образ, картину, дію і т. ін. 2》 Розуміти, усвідомлювати, знати. 3》 тільки 2 ос. одн. і мн. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. уявляти — УЯВЛЯ́ТИ (викликати, створювати якийсь образ в уяві, думках, свідомості), ПРОЗИРА́ТИ, ПРИГА́ДУВАТИ рідше, ВИОБРА́ЖУВАТИ діал.; ДОМАЛЬО́ВУВАТИ, ДОМИ́СЛЮВАТИ, ПРИМИ́СЛЮВАТИ (додавати в думках до чогось). — Док. Словник синонімів української мови
  8. уявляти — Уявля́ти, -ля́ю, -ля́єш, -ля́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. уявляти — УЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., УЯВИ́ТИ, уявлю́, уя́виш, док., перех. 1. Викликати у своїх думках, своїй свідомості який-небудь образ, картину, дію і т. ін. Словник української мови в 11 томах
  10. уявляти — Уявляти, -ляю, -єш сов. в. уяви́ти, -влю, -виш, гл. Представлять, представить себѣ, воображать, вообразить. Хто був на Україні? Хто знає Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках. МВ. ІІІ. I. Словник української мови Грінченка