уявляти

Іван мав уяву, та не мав уявлення

Уявляти собі що-небудь може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою, а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось. Сказати, наприклад, “Іван не мав ніякої уяви про космічні катастрофи” не можна, бо уява в нього була, тільки вона не створила уявлення про це. Тож треба розрізняти значення цих слів і не підмінювати їх одне одним. Обидва слова-поняття стосуються сфери нашого мислення, ширше – внутрішнього світу людини. Проте кожен з іменників має характерну тільки для нього сполучуваність.

Уява – здатність образно створювати або відновлювати в думках щось бачене, чуте. Як синонім до слова фантазія найчастіше виступає у зворотах: уява малює, в уяві постає (оживає), уява працює, робота уяви, викликати в уяві, спливати в уяві. Уживається також зі словами: багата, буйна, дитяча, збуджена, мимовільна, поетична, творча, художня, убога, хвора, людини, письменника, митця; плід уяви, сила уяви тощо.

Уявлення – розуміння чого-небудь, знання, яке грунтується на основі попереднього досвіду; чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, що зберігається і відтворюється в свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуття. Вживається зі словами: загальне, зорове, наше, неточне, повне, помилкове, правильне, релігійне, чітке, про мистецтво, про розвиток суспільства; давати уявлення, зберігати уявлення, складати уявлення, спростовувати уявлення і т. ін.

Ось перед нами речення: “Книжка дає уяву про життя і творчість літераторів України” (з газети), “Зелений Оленець справді не мав уяви про Сіроманців і Пломистих Блискавок” (з казки). В обох випадках ідеться про знання, пізнання, тому тут варто було скористатися сполученнями дає уявлення та не мав уявлення.

Правильним є слововживання в таких, наприклад, контекстах: “Їхні уявлення про мову викривлені” (з газети), “Я хочу показати, яка то нелегка справа дати іншомовним читачам, читачам інших країн, уявлення про художній твір, написаний на певному місцевому матеріалі” (Максим Рильський).

Уявний – який не існує в дійсності, а створений уявою, в уяві: уявне задоволення. “Імператор Іоанн був задоволений уявним боєм і велів видати всім гребцям і воїнам, які брали в ньому участь, нагороду” (Семен Скляренко).

Джерело: «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик» на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. уявляти — уя́ва , уя́вляти: воображеніе, воображать [ІФ,1890] Словник з творів Івана Франка
  2. уявляти — уявля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. уявляти — (що) мати <�складати> уявлення про, бачити в думці <�уяві, думках>, воскрешати в пам'яті; (собі) усвідомлювати, розуміти; (з ч. не) не вкладатися в голові кому. Словник синонімів Караванського
  4. уявляти — Уявляти, являти, бути, уява, уявлення «А що уявляє собою це явище — випадок чи закономірність?» — іноді кажуть помилково, замість правильного: «А що це за явище?», «А що являє собою (або становить) це явище?». «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  5. уявляти — УЯВЛЯ́ТИ (В'ЯВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЯВИ́ТИ (В'ЯВИ́ТИ), уявлю́, уя́виш, док., кого, що. 1. Викликати у своїх думках, своїй свідомості який-небудь образ, картину, дію і т. ін. Словник української мови у 20 томах
  6. уявляти — -яю, -яєш, недок., уявити, уявлю, уявиш, док., перех. 1》 Викликати у своїх думках, своїй свідомості який-небудь образ, картину, дію і т. ін. 2》 Розуміти, усвідомлювати, знати. 3》 тільки 2 ос. одн. і мн. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. уявляти — УЯВЛЯ́ТИ (викликати, створювати якийсь образ в уяві, думках, свідомості), ПРОЗИРА́ТИ, ПРИГА́ДУВАТИ рідше, ВИОБРА́ЖУВАТИ діал.; ДОМАЛЬО́ВУВАТИ, ДОМИ́СЛЮВАТИ, ПРИМИ́СЛЮВАТИ (додавати в думках до чогось). — Док. Словник синонімів української мови
  8. уявляти — Уявля́ти, -ля́ю, -ля́єш, -ля́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. уявляти — УЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., УЯВИ́ТИ, уявлю́, уя́виш, док., перех. 1. Викликати у своїх думках, своїй свідомості який-небудь образ, картину, дію і т. ін. Словник української мови в 11 томах
  10. уявляти — Уявляти, -ляю, -єш сов. в. уяви́ти, -влю, -виш, гл. Представлять, представить себѣ, воображать, вообразить. Хто був на Україні? Хто знає Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садках. МВ. ІІІ. I. Словник української мови Грінченка