холодити

ХОЛОДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., перех. і неперех.

1. Робити що-небудь холодним або холоднішим.

З похмурих дерев тихо сіється іній, падає за комір, холодить і до того промерзле тіло (Збан., Сеспель, 1961, 235);

// Обдавати прохолодою, освіжати (про воду, вітер і т. ін.).

Під самим лісом плила вузька глибока ріка. Змивала коріння старих дубів, холодила берег, на якім виростало буйне зілля (Коб., I, 1956, 558);

Вітерець ударяє в груди, пірна за сорочку і холодить ребра і живіт (Смолич, II, 1958, 44);

// безос.

Стара Яворська.. на ніч Гнатові і Марку, як братам, послала на одному ліжку і вклала їх у постіль; з боків, щоб їм не холодило, вона попідтикала ковдру і звеліла спати (Чорн., Потік.., 1956, 118);

— Дай-но, сину, фуфайку, бо щось холодить… (Зар., На.. світі, 1967, 341);

// Напускати холоду (в приміщення).

Часто Воздвиженський одчиняв вікна й холодив хату (Н.-Лев., I, 1956, 339).

2. Викликати відчуття холоду (у 1 знач.).

Неприємно холодив за пазухою вузлик з нарубаними сестрою грудками рідної землі (Загреб., Шепіт, 1966, 31);

Розстебнувши на грудях гімнастьорку, ліг [Дорош] на траву. Земля ніжно холодила його розпаленіле тіло, він з приємністю відчував це і кілька раз вдихнув на повні груди пахуче лісове повітря (Тют., Вир, 1964, 197).

3. перен. Послаблювати, гамувати запал, завзяття; охолоджувати;

// у сполуч. із сл. серце, кров, душа і т. ін. Викликати відчуття холоду (про страх, хвилювання, тривогу і т. ін.).

Серце щось недобре віщує, страх — не страх: якесь темне почуття холодить серце (Мирний, І, 1949, 288);

Пронизливо, холодячи душу, верещали авіабомби (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 869);

Прийшлося йому прожити тиждень гірше, ніж у пропасниці, у тому безмірному страху, що.. давить за душу, ссе за серце, холодить кров у жилах… (Мирний, III, 1954, 188);

Чому так рідко, так скупо обзиваються наші гармати́ Закрадалася хвилинна тривога, холодив груди неспокій (Коз., Гарячі руки, 1960, 140).