холодити

ХОЛОДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., кого, що і без прям. дод.

1. Пронизувати холодом; охолоджувати.

З похмурих дерев тихо сіється іній, падає за комір, холодить і до того промерзле тіло (Ю. Збанацький);

Обличчя й руки холодив мороз (М. Трублаїні);

// Обдавати прохолодою, освіжати (про воду, вітер і т. ін.).

Під самим лісом плила вузька глибока ріка. Змивала коріння старих дубів, холодила берег, на якім виростало буйне зілля (О. Кобилянська);

Вітерець ударяє в груди, пірна за сорочку і холодить ребра і живіт (Ю. Смолич);

Осінній вітерець холодив обличчя (П. Кочура);

// безос.

Стара Яворська .. на ніч Гнатові і Марку, як братам, послала на одному ліжку і вклала їх у постіль; з боків, щоб їм не холодило, вона попідтикала ковдру і звеліла спати (С. Чорнобривець);

– Дай-но, сину, фуфайку, бо щось холодить... (М. Зарудний);

// Напускати холоду (в приміщення).

Часто Воздвиженський одчиняв вікна й холодив хату (І. Нечуй-Левицький).

2. Викликати відчуття холоду (у 1 знач.).

Неприємно холодив за пазухою вузлик з нарубаними сестрою грудками рідної землі (П. Загребельний);

Розстебнувши на грудях гімнастьорку, ліг [Дорош] на траву. Земля ніжно холодила його розпаленіле тіло, він з приємністю відчував це і кілька раз вдихнув на повні груди пахуче лісове повітря (Григорій Тютюнник).

3. перен. Послаблювати, гамувати чий-небудь запал; заспокоювати, охолоджувати;

// у сполуч. зі сл. серце, кров, душа і т. ін. Викликати відчуття холоду (про страх, хвилювання, тривогу і т. ін.).

Серце щось недобре віщує, страх – не страх: якесь темне почуття холодить серце (Панас Мирний);

Пронизливо, холодячи душу, верещали авіабомби (М. Стельмах);

Прийшлося йому прожити тиждень гірше, ніж у пропасниці, у тому безмірному страху, що .. давить за душу, ссе за серце, холодить кров у жилах... (Панас Мирний);

Чому так рідко, так скупо обзиваються наші гармати́ Закрадалася хвилинна тривога, холодив груди неспокій (В. Козаченко).