хоть

ХОТЬ¹, спол., заст. Хоч ( див. хоч¹).

Я перше була дуже слаба, а тепер уже нічого собі, хоть я ніколи не буваю зовсім здорова (Л. Укр., V, 1956, 5);

Хоть почував [Панько] велику втому, отже не припочивав ні хвилинки (Март., Тв., 1954, 165).

♦ Хоть гать гати́ див. гати́ти.

ХОТЬ², част., заст. Хоч ( див. хоч²).

Якби де на світі хоть раз Цариця сіла на ослицю, То слава б стала про царицю І про великую ослицю По всьому світу (Шевч., II, 1963, 364);

— Да вгамуйсь, бога ради! Хоть дух переведи (П. Куліш, Вибр., 1969, 154);

Маєток палав. В чорному небі кружляли червоні птахи. Дерева простягали в полум’я голе гілля, немов намагалися хоть що-небудь вихопити з огню (Головко, І, 1957, 68);

Сумно. Хоть би прийшов хто та промовив Хоч єдине слово (Мирний, V, 1955, 330).