хрестити

ХРЕСТИ́ТИ, хрещу́, хре́стиш.

1. недок. і док., перех. і без додатка. Здійснювати над ким-небудь обряд Хрещення.

Спасибі запорожцям, і церков [церква] своя. Не треба вже до чужого попа йти ні дитини хрестити, ні шлюб брати (Мирний, І, 1949, 184);

Він хрестив, ховав, вінчав, а люди або не платили йому нічого, або платили мало (Н.-Лев., III, 1956, 63);

Аркадій добре знав, що не побожність змусила Петра хрестити дитину, а формальна необхідність (Вільде, Сестри.., 1958, 35);

// Навертати іновірців у християнство через обряд хрещення.

— Знаю, що іде Христос по Русі, призріває багатого, убогого і мене, княгиню. Але повергнути кумири й хрестити всіх людей моїх не можу (Скл., Святослав, 1959, 57).

Хрести́ти ім’я́м яким, заст.— давати ім’я при хрещенні, називати когось.

2. недок., перех. і без додатка. Бути хрещеним батьком або хрещеною матір’ю в кого-небудь під час обряду хрещення.

Вона в нього аж трьох діточок хрестила (Кв.-Осн., II, 1956, 82);

Надвечір прийшов Грицько коваль, кум її,— він хрестив Івася (Мирний, І, 1954, 302);

[Жінка:] Та ти ж ходив когось хрестить,— Невже ж для кума дорогого І з’їсти не знайшлось нічого?! (Олесь, Вибр., 1958, 447).

3. недок., перех. Рухом правої руки зображувати знак хреста над ким-, чим-небудь.

Веде Олександра діток, обливаючись сльозами, та все тільки благословляє їх та хрестить… (Вовчок, І, 1955, 33);

Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем (Коцюб., II, 1955, 329);

Ми почали ходити по залі, причому я по-старечому кашляв, хрестив собі рота (Сміл., Сашко, 1954, 258).

4. недок., перех., перен., розм. Давати прізвисько, називати кого-, що-небудь якимись словами; лаяти.

Заніздра втрачав самовладання і хрестив Гудзя не зовсім приємними епітетами (Добр., Ол. солдатики, 1961, 57);

— От ти мені стільки раз докоряв, що я до куркулів жалість мав, а Гнат, той мене просто підкур-кульником і досі хрестить… А воно зовсім не так. Ви куркуля вчилися по книжках ненавидіти, а мене — саме життя вчило (Тют., Вир, 1964, 29).