хрестити

ХРЕСТИ́ТИ, хрещу́, хре́стиш, недок. і док.

1. кого і без дод. Здійснювати над ким-небудь обряд хрещення.

Спасибі запорожцям, і церков [церква] своя. Не треба вже до чужого попа йти ні дитини хрестити, ні шлюб брати (Панас Мирний);

Він хрестив, ховав, вінчав, а люди або не платили йому нічого, або платили мало (І. Нечуй-Левицький);

Аркадій добре знав, що не побожність змусила Петра хрестити дитину, а формальна необхідність (Ірина Вільде);

// Навертати іновірців у християнство через обряд хрещення.

– Знаю, що іде Христос по Русі, призріває багатого, убогого і мене, княгиню. Але повергнути кумири й хрестити всіх людей моїх не можу (С. Скляренко).

2. недок., кого і без дод. Бути хрещеним батьком або хрещеною матір'ю в кого-небудь під час обряду хрещення.

Вона в нього аж трьох діточок хрестила (Г. Квітка-Основ'яненко);

Надвечір прийшов Грицько коваль, кум її, – він хрестив Івася (Панас Мирний);

[Жінка:] Та ти ж ходив когось хрестить, – Невже ж для кума дорогого І з'їсти не знайшлось нічого? (О. Олесь).

3. недок., кого, що. Рухом правої руки зображувати знак хреста над ким-, чим-небудь; осіняти хрестом.

Веде Олександра діток, обливаючись сльозами, та все тільки благословляє їх та хрестить... (Марко Вовчок);

Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта, Іван хрестить груди під кептарем (М. Коцюбинський);

Ми почали ходити по залі, причому я по-старечому кашляв, хрестив собі рота (Л. Смілянський).

4. недок., кого, перен., розм. Давати прізвиськокомусь або обзивати, лаяти кого-небудь образливими словами; сварити; лаяти.

Заніздра втрачав самовладання і хрестив Ґудзя не зовсім приємними епітетами (С. Добровольський);

– От ти мені стільки раз докоряв, що я до куркулів жалість мав, а Гнат, той мене просто підкуркульником і досі хрестить... А воно зовсім не так. Ви куркуля вчилися по книжках ненавидіти, а мене – саме життя вчило (Григорій Тютюнник).

◇ Дурни́й піп хрести́в див. піп;

(1) Хрести́ти ім'я́м яким, розм. – давати ім'я при хрещенні, називати когось.