цезурний

ЦЕЗУ́РНИЙ, а, е. Прикм. до цезу́ра.

Цей, ця, це, займ. вказ.

1. Указує на особу, предмет, що перебуває поблизу кого-, чого-небудь, найближчий у просторі порівняно з іншим, більш віддаленим; протилежне той.

— До кого належить цей виноградник? — гукає на свого цигана Тихович (Коцюб., І, 1955, 210);

Навпроти муру, по цей бік вулиці, засіли в руїнах цегляних будинків стрілецькі підрозділи батальйону (Гончар, III, 1959, 238);

Як колись, в цей провулок, садами, я повз верби пройшов, через гать… (Сос., І, 1957, 243);

// у знач. ім. цей, цього́, ч.; ця, цієї, ж.; це, цього́, с.; мн. ці, цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін., які були названі в попередньому викладі або про які вже йшлося раніше.

— Хто Варениченко? — пита москаль, увійшовши з Сидором у хату. — Та ось цей! — указує москалиха на Чіпку (Мирний, І, 1949, 331);

— Чи знаєш ти, приміром,— продовжував Хома,— як ми в Трансільванії скелі штурмували? Думаєш — дерлися хто як попало? Помиляєшся, брате… Для цього в нас є така штука — альпійський канат… (Гончар, III, 1959, 221);

// Указує на певний період, який має місце тепер або мав у минулому чи буде мати в майбутньому часі.

І дякуєм щиро, І щиро бажаєм В веселий цей день, Щоб вітер не зносив, Пісок не заносив Народних пісень (Гл., Вибр., 1951, 181);

Один по одному піднімалися мінометники на висоту за командиром роти. Сорочки на їхніх спинах за ці дні побіліли: на них, пропотілих наскрізь, виступила й позасихала сіль (Гончар, III, 1959, 60);

// у знач. ім. це, цього́, с. Уживається замість назви такого періоду.

— А хто він такий? — Зараз знову вчителем.. А до цього,— ким тільки не доводилось йому працювати! (Головко, II, 1957, 442);

Невідомо, як уже там переклав Ференц, тільки після цього мешканці бункера одразу підбадьорились (Гончар, III, 1959, 244).

♦ За цих умо́в (за цієї умо́ви) див. умо́ва;

З ци́ми слова́ми див. сло́во;

На цьо́му піти́ (ру́шити і т. ін.) — щось зробивши, сказавши, вирішивши і т. ін., піти звідки-небудь.

На печі колишній солдат не міг спинити кашлю, і Чубенко ще раз побачив його без міри схвильовані очі. На цьому Чубенко рушив з хати, і за ним партизани (Ю. Янов., II, 1958, 217);

На цьо́му (цім) сло́ві див. сло́во;

Не жиле́ць (жите́ць) на цьо́му сві́ті див. жиле́ць, жите́ць; Ні в цих ні в тих — те саме, що Ні в сих ні в тих ( див. той); Піти́ з цьо́го сві́ту (сві́та) див. світ²;

При цім сло́ві; При цих словах див. сло́во;

При цьо́му — до того ж; одночасно.

Драматичні поеми Лесі Українки.. предками собі мають «маленькі трагедії» Пушкіна, і при цьому їх об’єднує не тільки схожість жанру й манери, але й надзвичайна сконденсованість думки (Рильський, X, 1962, 23);

Проба́чте (пробача́йте) на цьо́му (цім) сло́ві див. пробача́ти¹;

Спаси́бі й за це; Спаси́бі й на цьо́му див. спаси́бі;

Спра́ва не в цьо́му див. спра́ва¹;

Цей світ див. світ²;

Ци́ми дня́ми див. день.

2. Указує на якийсь предмет, особу і т. ін., що їх виділяють з-поміж інших.

Хто ж цей сивий Попрощався з світом? Семен Палій, запорожець, Лихом недобитий (Шевч., II, 1953, 36);

Впізнає хто, коли погляне в цій тьмі, де наші, де чужі… (Сос., І, 1957, 306);

— Вогонь на мене!..— кричав Орлюк, відчуваючи вже, як двигтить земля під вагою ворожих танків. Цього разу Орлюка почули (Довж., І, 1958, 286);

// у знач. ім. цей, цьоѓо, ч.; ця, ціє́ї, ж.; це, цього́, с.; мн. ці, цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін., що їх виділяють з-поміж інших.

Пишно розсівшись у класі, о. Василь порядкував: — Цього можна прийняти — мати його богомільна жінка (Коцюб., І, 1955, 322);

// у сполуч. із сл. час, момент, мить і т. ін. Указує на одночасність якоїсь дії з іншими діями, про які йде мова.

Тадей Станіславович, одягнувшись, відчиняє широку кватирку, напомацки шукає сірники, щоб засвітити свічі, але в цей час біля веранди притишено обізвались голоси і кроки (Стельмах, І, 1962, 9);

Гранати летіли одна за одною. Знявся страшенний лемент, німці вбігали на вогневу. В цей момент усі почули, як вигукнув Брянський: — За Батьківщину! Вперед! (Гончар, III, 1959, 118);

// Уживається для вказівки на той або інший предмет, особу в ряду подібних, коли їх перелічують або зіставляють.

Матері кожної дитини жаль: бо которого пальця не вріж, то все болить. Цього пальця уріж — болить, ..і цього уріж — всі однако болять; так і в матері дітки — нарівні жалко (Номис, 1864, № 9216);

Що не кажи, а ці святки, цей свят-вечір, .. ці колядки й щедрівки мають для мене значення (Коцюб., III, 1956, 128);

Яка ж гірка, о господи, ця чаша, Ця старосвітчина [старосвітщина], цей дикий смак, Ці мрійники без крил, якими так Поезія прославилася наша! (Зеров, Вибр., 1966, 85).

У цю секу́нду див. секу́нда.

3. також із сл. са́мий, са́ма, са́ме. Указує на предмет, особу, дію і т. ін., згадані в попередньому висловлюванні.

Годинник в столовій пробив другу. Голосно, різко. Ці два дзвінки впали мені на голову, як грім із неба (Коцюб., І, 1955, 416);

На лови він їздив удень і вночі, риба йому йшла до рук, як приворожена. Так він проживав — цей сліпий дід (Ю. Янов., II, 1958, 49);

Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (Сос., II, 1958, 135);

— А ти що, найстарший тутечки? — скрипить чийсь голос, і в цьому скрипі чується погано прихована злоба (Стельмах, II, 1962, 17);

Вона з особливою силою відчула, що ніколи ніяким ворогам не скорити її могутню Батьківщину, її волелюбний народ. І, може, саме ця натхненна віра у свій народ сповнила тоді Шуру певністю у неминучості і її особистого щастя (Гончар, III, 1959, 181);

// у знач. ім. цей, цього́, ч.; ця, ціє́ї, ж.; це, цьо́го, с.; мн. ці, цих. Уживається для вказівки на раніше названу особу; відповідає за значенням особовому займеннику 3-ї особи.

За кілька метрів він впізнав Вакуленка, бо навіть у темряві заблищала його лобата лиса голова без пілотки. Цей був убитий наповал (Гончар, III, 1959, 51);

Прийшов із далеких хуторів парубок, по імені Устим; цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув по голові шворіньком (Тют., Вир, 1964, 22);

// Уживається як зв’язка в складеному присудку.

Філоксера — це така рослинна воша, як от буває на кукурудзі, огірках, кропиві (Коцюб., І, 1956, 202);

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова (Мирний, V, 1955, 314).

4. у знач. ім. це, цього́, с. Указує на дії, явища, обставини, події і т. ін., про які говориться в попередньому чи наступному контексті.

— Так отакий мій батько був, мамо? .. Чому ж ви мені давно цього не казали? (Мирний, І, 1949, 160);

— Ось не дуже давно чула я,— знов забалакала та ж бабуся,— як чоловік дітей поморозив. Так прямо аж не віриться, щоб цього людина дійти могла (Хотк., І, 1966, 71);

— Ще й сердиться за порятунок,— здивувався Мірошниченко.. — От і рятуй тебе, Якове, після цього (Стельмах, II, 1962, 12);

Він любив поспати і при найменшій нагоді не відмовляв собі в цьому (Гончар, III, 1959, 75);

// невідм., с. Уживається в функції неузгодженого підмета.

Катерина подивилась, Та й зголосила: — Це не брат мій, це мій милий (Шевч., II, 1953, 130);

// У сполуч. зі словом все вказує на перелічення, виконуючи функцію узагальнюючого слова.

Краса природи, принадність жінки, чари музики і слова — все це котилось, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі (Коцюб., II, 1955, 208);

Через стіл навпроти Галаганихи сиділа дуже схожа на неї, але старіша, зовсім сива, рідна сестра її. Поряд з Людмилою — гарненька брюнетка. Все це Діденко охопив очима іще з порога (Головко, II, 1957, 484).

5. Уживається для підкреслення емоційного ставлення до осіб, предметів, явищ, дій і т. ін.

Я там писав, що незабаром вирвуся із цієї каторги і приїду до тебе в гості, але ще й досі нема нічого офіціального (Шевч., VI, 1957, 139);

Така то задума спиня мою руку, Що людськую бачу кругом себе муку, Недолю та сльози — і думка зрина: Нащо тут здалася ця праця дрібна?.. (Л. Укр., І, 1951, 11);

Остап почав турбуватися: де ділася Соломія.. Адже вона знає, що йому трудно поворухнутися, що він не годен сам видобутися з цих нетрів (Коцюб., І, 1955, 365);

— Сюди, в ці Альпи, можна лише наступати,— каже він.— Відступати звідси неможливо. Це було б цілковитою загибеллю для всіх нас. Але тому, що ми відступати не думаємо,— хрипко сміється він,— то й рвемося все далі в ці кам’яні катакомби (Гончар, III, 1959, 83).