цей
ЦЕЙ, ця, це, займ. вказ.
1. Указує на особу, предмет, що перебуває поблизу кого-, чого-небудь, найближчий у просторі порівняно з іншим, більш віддаленим; протилежне той.
— До кого належить цей виноградник? — гукає на свого цигана Тихович (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210);
Навпроти муру, по цей бік вулиці, засіли в руїнах цегляних будинків стрілецькі підрозділи батальйону (Олесь Гончар, III, 1959, 238);
Як колись, в цей провулок, садами, я повз верби пройшов, через гать... (Володимир Сосюра, I, 1957, 243);
// у знач. ім. цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці, цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін., які були названі в попередньому викладі або про які вже йшлося раніше.
— Хто Варениченко? — пита москаль, увійшовши з Сидором у хату. — Та ось цей! — указує москалиха на Чіпку (Панас Мирний, I, 1949, 331);
— Чи знаєш ти, приміром, — продовжував Хома, — як ми в Трансільванії скелі штурмували? Думаєш — дерлися хто як попало? Помиляєшся, брате... Для цього в нас є така штука — альпійський канат... (Олесь Гончар, III, 1959, 221);
// Указує на певний період, який має місце тепер або мав у минулому чи буде мати в майбутньому часі.
І дякуєм щиро, І щиро бажаєм В веселий цей день, Щоб вітер не зносив, Пісок не заносив Народних пісень (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 181);
Один по одному піднімалися мінометники на висоту за командиром роти. Сорочки на їхніх спинах за ці дні побіліли: на них, пропотілих наскрізь, виступила й позасихала сіль (Олесь Гончар, III, 1959, 60);
// у знач. ім. це, цього, сер. Уживається замість назви такого періоду.
— А хто він такий? — Зараз знову вчителем.. А до цього, — ким тільки не доводилось йому працювати! (Андрій Головко, II, 1957, 442);
Невідомо, як уже там переклав Ференц, тільки після цього мешканці бункера одразу підбадьорились (Олесь Гончар, III, 1959, 244).
♦ За цих умов (за цієї умови) див. умова;
З цими словами див. слово;
На цьому піти (рушити і т. ін.) — щось зробивши, сказавши, вирішивши і т. ін., піти звідки-небудь.
На печі колишній солдат не міг спинити кашлю, і Чубенко ще раз побачив його без міри схвильовані очі. На цьому Чубенко рушив з хати, і за ним партизани (Юрій Яновський, II, 1958, 217);
На цьому (цім) слові див. слово;
Не жилець (житець) на цьому світі див. жилець, житець;
Ні в цих ні в тих — те саме, що Ні в сих ні в тих (див. той);
Піти з цього світу (світа) див. світ 2;
При цім слові; При цих словах див. слово;
При цьому — до того ж; одночасно.
Драматичні поеми Лесі Українки.. предками собі мають «маленькі трагедії» Пушкіна, і при цьому їх об’єднує не тільки схожість жанру й манери, але й надзвичайна сконденсованість думки (Максим Рильський, X, 1962, 23);
Пробачте (пробачайте) на цьому (цім) слові див. пробачати 1;
Спасибі й за це; Спасибі й на цьому див. спасибі;
Справа не в цьому див. справа 1;
Цей світ див. світ 2;
Цими днями див. день.
2. Указує на якийсь предмет, особу і т. ін., що їх виділяють з-поміж інших.
Хто ж цей сивий Попрощався з світом? Семен Палій, запорожець, Лихом недобитий (Тарас Шевченко, II, 1953, 36);
Впізнав хто, коли погляне в цій тьмі, де наші, де чужі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 306);
— Вогонь на мене!.. — кричав Орлюк, відчуваючи вже, як двигтить земля під вагою ворожих танків. Цього разу Орлюка почули (Олександр Довженко, I, 1958, 286);
// у знач. ім. цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці, цих. Уживається замість предмета, особи і т. ін., що їх виділяють з-поміж інших.
Пишно розсівшись у класі, о. Василь порядкував: — Цього можна прийняти — мати його богомільна жінка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 322);
// у сполуч. із сл. час, момент, мить і т. ін. Указує на одночасність якоїсь дії з іншими діями, про які йде мова.
Тадей Станіславович, одягнувшись, відчиняє широку кватирку, напомацки шукає сірники, щоб засвітити свічі, але в цей час біля веранди притишено обізвались голоси і кроки (Михайло Стельмах, I, 1962, 9);
Гранати летіли одна за одною. Знявся страшенний лемент, німці вбігали на вогневу. В цей момент усі почули, як вигукнув Брянський: — За Батьківщину! Вперед! (Олесь Гончар, III, 1959, 118);
// Уживається для вказівки на той або інший предмет, особу в ряду подібних, коли їх перелічують або зіставляють.
Матері кожної дитини жаль: бо которого пальця не вріж, то все болить. Цього пальця уріж — болить, ..і цього уріж — всі однако болять; так і в матері дітки — нарівні жалко (Номис, 1864, № 9216);
Що не кажи, а ці святки, цей свят-вечір, .. ці колядки й щедрівки мають для мене значення (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 128);
Яка ж гірка, о господи, ця чаша, Ця старосвітчина [старосвітщина], цей дикий смак, Ці мрійники без крил, якими так Поезія прославилася наша! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 85).
У цю секунду див. секунда.
3. також із сл. самий, сама, саме. Указує на предмет, особу, дію і т. ін., згадані в попередньому висловлюванні.
Годинник в столовій пробив другу. Голосно, різко. Ці два дзвінки впали мені на голову, як грім із неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 416);
На лови він їздив удень і вночі, риба йому йшла до рук, як приворожена. Так він проживав — цей сліпий дід (Юрій Яновський, II, 1958, 49);
Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (Володимир Сосюра, II, 1958, 135);
— А ти що, найстарший тутечки? — скрипить чийсь голос, і в цьому скрипі чується погано прихована злоба (Михайло Стельмах, II, 1962, 17);
Вона з особливою силою відчула, що ніколи ніяким ворогам не скорити її могутню Батьківщину, її волелюбний народ. І, може, саме ця натхненна віра у свій народ сповнила тоді Шуру певністю у неминучості і її особистого щастя (Олесь Гончар, III, 1959, 181);
// у знач. ім. цей, цього, чол.; ця, цієї, жін.; це, цього, сер.; мн. ці, цих. Уживається для вказівки на раніше названу особу; відповідає за значенням особовому займеннику 3-ї особи.
За кілька метрів він впізнав Вакуленка, бо навіть у темряві заблищала його лобата лиса голова без пілотки. Цей був убитий наповал (Олесь Гончар, III, 1959, 51);
Прийшов із далеких хуторів парубок, по імені Устим; цей не розпитував Оксена, хто він та звідки, а цюкнув по голові шворіньком (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 22);
// Уживається як зв’язка в складеному присудку.
Філоксера — це така рослинна воша, як от буває на кукурудзі, огірках, кропиві (Михайло Коцюбинський, I, 1956, 202);
Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова (Панас Мирний, V, 1955, 314).
4. у знач. ім. це, цього, сер. Указує на дії, явища, обставини, події і т. ін., про які говориться в попередньому чи наступному контексті.
— Так отакий мій батько був, мамо? .. Чому ж ви мені давно цього не казали? (Панас Мирний, I, 1949, 160);
— Ось не дуже давно чула я, — знов забалакала та ж бабуся, — як чоловік дітей поморозив. Так прямо аж не віриться, щоб цього людина дійти могла (Гнат Хоткевич, I, 1966, 71);
— Ще й сердиться за порятунок, — здивувався Мірошниченко.. — От і рятуй тебе, Якове, після цього (Михайло Стельмах, II, 1962, 12);
Він любив поспати і при найменшій нагоді не відмовляв собі в цьому (Олесь Гончар, III, 1959, 75);
// невідм., сер. Уживається в функції неузгодженого підмета.
Катерина подивилась, Та й зголосила: — Це не брат мій, це мій милий (Тарас Шевченко, II, 1953, 130);
// У сполуч. зі словом все вказує на перелічення, виконуючи функцію узагальнюючого слова.
Краса природи, принадність жінки, чари музики і слова — все це котилось, як хвилі в далекому морі, чужі й невидимі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 208);
Через стіл навпроти Галаганихи сиділа дуже схожа на неї, але старіша, зовсім сива, рідна сестра її. Поряд з Людмилою — гарненька брюнетка. Все це Діденко охопив очима іще з порога (Андрій Головко, II, 1957, 484).
5. Уживається для підкреслення емоційного ставлення до осіб, предметів, явищ, дій і т. ін.
Я там писав, що незабаром вирвуся із цієї каторги і приїду до тебе в гості, але ще й досі нема нічого офіціального (Тарас Шевченко, VI, 1957, 139);
Така то задума спиня мою руку, Що людськую бачу кругом себе муку, Недолю та сльози — і думка зрина: Нащо тут здалася ця праця дрібна?.. (Леся Українка, I, 1951, 11);
Остап почав турбуватися: де ділася Соломія.. Адже вона знає, що йому трудно поворухнутися, що він не годен сам видобутися з цих нетрів (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 365);
— Сюди, в ці Альпи, можна лише наступати, — каже він. — Відступати звідси неможливо. Це було б цілковитою загибеллю для всіх нас. Але тому, що ми відступати не думаємо, — хрипко сміється він, — то й рвемося все далі в ці кам’яні катакомби (Олесь Гончар, III, 1959, 83).
Значення в інших словниках
- цей — Не той, оцей, сей, отсей; (рік) біжучий, поточний, (світ) земний, грішний. Словник синонімів Караванського
- цей — [цей] ц'ого, ц'оуму, цим, (на) ц'ому/ц'ім; ж. ц'а, ц'ійейі, ц'ій, ц'ійейу, (на) ц'ій; с. це, ц'ого; мн. ц'і, цих Орфоепічний словник української мови
- цей — цей займенник Орфографічний словник української мови
- цей — ця, це, займ. вказ. 1》 Указує на особу, предмет, що перебуває поблизу кого-, чого-небудь, найближчий у просторі порівняно з іншим, більш віддаленим; прот. той. || у знач. ім. цей, цього, ч.; ця, цієї, ж.; це, цього, с.; мн. ці, цих. Великий тлумачний словник сучасної мови
- цей — в цьо́му ду́сі. Подібне. — Що вчинене зло з закономірністю бумеранга має до лиходійника повернутись, то це, я гадаю, й наука з часом пояснить… Невідомі ще якісь біоструми відкриє чи щось у цьому дусі (О. Гончар). до то́го (до цьо́го) то́ргу і пі́шки. Фразеологічний словник української мови
- цей — ЦЕЙ займ. вказ., ОЦЕ́Й підсил. розм., СЕЙ розм., ОСЕ́Й підсил. діал., ОТЦЕ́Й (ОТСЕ́Й) підсил. заст., ДА́НИЙ розм. Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (В. Словник синонімів української мови
- цей — Цей, ця, це, цього́, ціє́ї (і це́ї), цьому́, цій; ці, цих; до цьо́го Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- цей — Цей, ця, цяя, це, цеє мѣст. = сей, -ся, се. Ось на ж тобі, друже, цей дукачик. Шевч. 177. А ця учаділа. Шевч. 318. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. Та це ж я, каже, скликаю громаду. Рудч. Ск. І. 3. Перемішай цеє і закопай серед пасіки. Словник української мови Грінченка