цок
ЦОК, ЦОК-ЦО́К, виг., розм.
1. Звуконаслідування, що означає цокання.
Після служби божої Хима наблизилася до карнавки, нешвидко добула з ганчірки п’яти-злотник, потримала його в руці й укинула в карнавку. — Цок! (Коцюб., І, 1955, 95);
Цок! — патрон був учбовий (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 47);
«Цок-цок, цок-цок», цокали ходики в напруженій тиші (Головко, II, 1957, 633).
2. Уживається як присудок за знач. цо́кати¹ і цо́кнути.
[Малоштан:] Чую, лопата — цок! Отак — цок… хрусь… Що воно за знак, добродію Чирво Козирю? (Мик., І, 1957, 84);
Біжить [Параска], проклята, прудка, як коза, а порожні відра цок та цок об коромисло (Н.-Лев., II. 1956, 22);
Тут хвись! шабельки засвистіли, Цок-цок! — і іскри полетіли (Котл., I,, 1952, 291);
— Раптом знову у шибку: цок-цок… (С. Ол., Вибр., 1959, 108);
До того йому муляє ногу, заважає бігти ще дужче, бігти так, щоб не чути пострілів,— а вони ззаду — цок, цок! — один по одному (Мик., II, 1957, 305);
Я замикаю кімнату, вішаю ключ на гвіздочок біля входу, швидко збігаю вниз. Цок, цок по сходах (Чаб., За півгодини.., 1963, 13).
Значення в інших словниках
- цок — цок вигук незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
- цок — ЦОК, ЦОК-ЦО́К, виг., розм. 1. Звуконаслідування, що означає цокання. Після служби божої Хима наблизилася до карнавки, нешвидко добула з ганчірки п'яти-злотник, потримала його в руці й укинула в карнавку. – Цок! (М. Коцюбинський); Цок!... Словник української мови у 20 томах
- цок — цок азартна гра в монети (Лучук) (м, ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- цок — цок-цок, виг., розм. 1》 Звуконаслідування на означення цокання. 2》 Уживається як присудок за знач. цокати I і цокнути. Великий тлумачний словник сучасної мови
- цок — Цок! меж., выражающее стукъ, звонъ отъ удара по твердому тѣлу. Рудч. Ск. II. 5. Тут хвись! шабельки засвистіли, цок, цок! — і іскри полетіли. Котл. Ен. VI. 83. Цок, цок підківками, стук, стук ніженьками. н. п. Словник української мови Грінченка