1. Словник української мови в 11 томах

цілитель

ЦІЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто (те, що) зціляє від чого-небудь.

Св. Антонію, зубовий цілителю! поможи мені! (Чуб., І, 1872, 125);

А машина стриба. А машина реве… І стрибають у вас печінки, стрибають губи, зуби й інші органи вашого людського тіла… — О, Аллаху! О, Магомете! О, цілителю Пантелеймоне! І навіщо вас міль поїла… Ви, тільки ви б і врятували… (Вишня, І, 1956, 182).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. цілитель — [ц'ілитеил'] -л'а, ор. -леим, м. (на) -леив'і/-л'у, мн. -л'і, -л'іў Орфоепічний словник української мови
  2. цілитель — Вигойнич, лікувач Словник чужослів Павло Штепа
  3. цілитель — ціли́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. цілитель — ЦІЛИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто (те, що) зціляє від чого-небудь. Св. Антонію, зубовий цілителю! поможи мені! (П. Чубинський); А машина стриба. А машина реве... І стрибають у вас печінки, стрибають губи, зуби й інші органи вашого людського тіла... – О, Аллаху!... Словник української мови у 20 томах
  5. цілитель — -я, ч., книжн. Той, хто (те, що) зціляє від чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. цілитель — ЛІ́КАР (особа з вищою медичною освітою, що лікує хворих), МЕ́ДИК, ДО́КТОР розм., ЕСКУЛА́П жарт. заст., ЛІЧЕ́ЦЬ заст.; ЦІЛИ́ТЕЛЬ книжн. уроч., ЗЦІЛИ́ТЕЛЬ книжн. уроч. (той, хто зціляє, виліковує); КОНОВА́Л зневажл. (поганий лікар). Словник синонімів української мови
  7. цілитель — Цілитель, -ля м. Исцѣлитель. Св. Антонію, зубовий цілителю! поможи мені. Чуб. I. 125. Словник української мови Грінченка