чавкати

ЧА́ВКАТИ, аю, аєш, недок.

1. Просочуватися, просмоктуватися під тиском чого-небудь, видаючи характерні звуки чмокання, цмокання, хлюпання (про болото, твань, трясовину і т. ін.).

Дівчина по коліна провалилася в трясовину.. Липуча твань чавкала, здіймалась пухирями, засмоктуючи все глибше й глибше (Донч., III, 1956, 76);

// безос.

Хороше! А що плутає ноги втома та чавкає в драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі просушить (Головко, II, 1957, 179);

Директор побіг йому назустріч, не помічаючи того, що під ногами неприємно чавкає, а на халяви летить багнюка (Збан., Переджнив’я, 1960, 399);

// Спричиняти такі звуки, ступаючи по болоту, багну, твані і т. ін.

Ходять селяни, чавкають драними чобітьми по бездоріжжю (Мик., II, 1957, 7);

Чавкають чоботи, які ви з трудом витягаєте з баговиння (Вишня, II, 1956, 216);

Іти було важко. Маленькі ноженята, обгорнуті в ганчір’я, чавкали в грязюці (Головко, І, 1957, 86).

2. розм. Жувати, голосно прицмокуючи губами; плямкати ротом.

Він мерщій наклав собі повну тарілку вареників, прилив зверху маслом, та ще й сметаною добре їх примастив, а потім, на увесь рот чавкаючи, почав їх уминати (Мирний, IV, 1955, 365);

Півники він віддав Герусу, і той поквапливо почав їх трощити, чавкаючи і висмоктуючи кожну кісточку (Стельмах, II, 1962, 227);

Риба пити хоче, ніхто їй не дає, тільки ротом вона чавкає (Ів., Укр.. казки, 1950, 118);

// перех. і без додатка, їсти, видаючи такі звуки.

Серед пасажирів у купе була ще тілиста дама. Всю дорогу вона чавкала смажену курку і в розмову не втручалась (Панч, В дорозі, 1959, 180);

Він любив з золотої тарілочки Ротом беззубим чавкать м’ясце (Мал., Звенигора, 1959, 224).