1. Словник української мови в 11 томах

чаруючий

ЧАРУ́ЮЧИЙ, а, е.

1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до чарува́ти.

2. у знач. прикм. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.).

Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі (Л. Укр., І, 1951, 180);

Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація, яка так і милує око (Кол., Терен., 1959, 311);

Читав «На воді». Яка це гарна, чаруюча річ, скільки в ній поезії (Коцюб., III, 1956, 174).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чаруючий — зап., який чарує, здатний зачарувати, повен чарів, ЧАРІВЛИВИЙ, (як міра вияву) неземний, небесний, фр. спокусливий, принадний Словник синонімів Караванського
  2. чаруючий — [чаруйучией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
  3. чаруючий — ЧАРУ́ЮЧИЙ, а, е. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.). Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі (Леся Українка); Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація... Словник української мови у 20 томах
  4. чаруючий — чару́ючий 1 дієприкметник від: чарува́ти чару́ючий 2 прикметник чарівний Орфографічний словник української мови
  5. чаруючий — -а, -е. 1》 рідко. Дієприкм. акт. теп. ч. до чарувати. 2》 у знач. прикм. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови