черкнути

ЧЕРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех.

1. Однокр. до черка́ти¹.

Христина.. зміряла блискавичним поглядом парубка і кинулась бігцем од нього, ось з розгону черкнула підківками лід і, вигинаючись, виписала ними перше півколо (Стельмах, І, 1962, 158);

Постать пройшла на середину хати, зупинилася, потім черкнула сірником, скерувавши світло на ліжко (Вільде, Троянди.., 1961, 293);

Сонце, черкнувши скісними променями буйну парость, спалахувало на росинках (Літ. газ., 16.XII 1960, 4);

Пароплав раптом черкнув об щось кілем, втратив хід і широким рухом повернувся носом проти течії… (Ю. Янов., II, 1954, 91);

Лише краєчком черкнула Зінька Єгорові санчата, і він перекинувся в сніг (Шиян, Баланда, 1957, 10);

В одному з боїв Ганну було поранено — черкнуло кулею в голову (Гончар, II, 1959, 261);

Черкнув [кібець] об стерню крилами — і знов — фур!.. (Головко, І, 1957, 268);

Шуліка полетів далі, несподівано шугонув униз, черкнув води, і в гострих кігтях хижака повисла надійно затиснена жаба (Шиян, Баланда, 1957, 73);

— Зробимо так: ти, Марійко, купиш.. і подаси дідові булку, а як дід ховатиме її в торбу, ми вдвох з Дмитриком.. черкнем ножем по мотузці… (Коцюб., І, 1955, 134);

Замовк дід. Трохи згодом прокашлявся та й знову почав: —..Грішні ми, прокляті душі! Ми не тільки над скотиною знущаємося,— ми й свого брата часом черкнемо… (Мирний, І, 1949, 151);

Черкни нам, Ванюшко. Не задирай носа, не гни кирпу (Логв., Давні рани, 1961, 29);

Гей, браття-козаки, сідлайте-но коні! Черкніть для охоти вина! (Рудан., Тв., 1959, 118).

2. розм. Ударити кого-небудь або ким-небудь об щось.

— Еге! ти ще й спинаєшся проти мене! — заговорив Антосьо і так черкнув тим об землю, аж загуло (Свидн., Люборацькі, 1955, 153).

3. без додатка, фам. Швидко податися куди-небудь; чкурнути.

Прийшла [Юнона], Ірисі підморгнула, Черкнули разом в хижу вдвох (Котл., І, 1952, 101);

Нехай вони й дізнаються, Та тільки не зразу; А я черкну, як ластівка, Та до перелазу (Щог., Поезії, 1958, 74).