чинити

ЧИНИ́ТИ¹, ню́, ниш, недок., перех. і неперех.

1. Робити що-небудь, займатися чим-небудь, здійснювати щось.

Балабуха замовк. Він тепер мовчав і чинив усе, що загадувала йому жінка (Н.-Лев., III, 1956, 216);

Чинили [бурсаки], що тільки в голову прийде: одні випускали із ставу воду, ламаючи заставки, другі спихали з гори в Тетерев величезне каміння (Вас., І, 1959, 239);

Засліплений жадобою помсти всьому світові за кривди, завдані йому з самого дитинства, Ярема чинив помилку за помилкою (Загреб., Шепіт, 1966, 53);

Хтось сказав, що кілометрів за п’ять десь у сусідньому селі гайдамацький загін чинить екзекуційну розправу (Кол., На фронті.., 1959, 66);

[Сергєєв:] Я дам радіограму партизанським загонам: на шляхах відступу Манштейна чинити диверсії, гальмувати просування (Дмит., Драм. тв., 1958, 173);

// Виконувати який-небудь обряд.

Отець Іван уже дуже старий і темний років із дев’ять, а служби божої не кидає. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу,— і заборонив (Вовчок, І, 1955, 9);

Карач-мурза опустився навколішки, затулив обличчя руками і став чинити намаз (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 189);

// Поводитися певним чином; поступати згідно з якими-небудь принципами, правилами, настановами і т. ін.

Ет, Гафізе! молодість і радість Ти люби, неначе квіти. Це для тебе щирая порада… Та чи схочеш так чинити? (Крим., Вибр., 1965, 283);

Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема. Ще й по тому журив: — Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (Головко, II, 1957, 216);

У всьому він чинить так, як велить йому його совість і власне сумління (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3);

Тоді він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (Загреб., Шепіт, 1966, 224);

// Спричиняти щось своєю поведінкою, завдавати кому-небудь чогось (перев. неприємного).

— Скажи мені, ти шкодлива сило натури, нащо ти чиниш людям таке лихо? — спитала Зірниця у Громовика (Н.-Лев., IV, 1956, 8);

Її батько, якого вона любила за добрість та жалувала за кривди, які чинила йому Маріцца, наказав їй не ходити на виноградник (Коцюб., І, 1955, 269);

— Треба Гната прикрутити так, щоб він визнав свої помилки і припинив чинити неподобства! (Тют., Вир, 1964, 162);

[Геннадій:] Лесю! Спинися! Ти чиниш наклеп на мене… (Сміл., Черв. троянда, 1955, 84);

— Отака вдячність! Ти про нього піклуйся, ти годуй його, ти вболівай за ним, а він, грубіян отакий, буде тобі різні капості чинити! (Собко, Скеля.., 1961, 21);

// Бути джерелом чого-небудь, породжувати щось.

І знов жага на світі жити, Чинить добро, людей любити Й віддать душі надбитий хист Країні рідній на користь… (Стар., Вибр., 1959, 27).

◊ Ка́їнове ді́ло чини́ти див. ді́ло;

Кри́вду чини́ти див. кри́вда;

Пере́люб чини́ти див. пере́люб;

Сла́ву чини́ти див. сла́ва;

Чини́ти во́лю чию — робити все за бажанням, уподобанням і т. ін. кого-небудь іншого.

— У мою хату вступив — мою й волю чини,— промовив він, відходячи (Мирний, І, 1954, 161);

Збройних лицарів багато Дух святий собі обрав,— Щоб його чинили волю, Душу їм одважну дав (Л. Укр., IV, 1954, 125);

Чини́ти знева́гу див. знева́га;

Чини́ти о́пір див. о́пір;

Чини́ти па́кость (па́кість) див. па́кость;

Чини́ти про́ти вла́сного (сво́го) сумлі́ння див. сумлі́ння;

Чини́ти про́ти вла́сної (своє́ї) со́вісті див. со́вість;

Чини́ти свою́ во́лю — робити що-небудь, проводити щось на свій розсуд.

— А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Шевч., І, 1963, 24);

Чини́ти слі́дство див. слі́дство;

Чини́ти суд — судити.

Вони [старійшини] першими виходили на вали, коли на Дніпрі чи в степу з’являвся ворог, водили людей на рать, .. чинили суд (Скл., Святослав, 1959, 12);

Люди самі чинили суд над паном Ханенком (Кучер, Пов. і опов., 1949, 6).

◊ Чини́ти суд і розпра́ву див. розпра́ва¹.

2. розм. Те саме, що учиня́ти 4.

3. діал. Приводити, народжувати; відкладати яйця.

Почав [Юра] розсівать по царинці попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились, щоб кожна ягничка чинила по двоє… (Коцюб., II, 1955, 338);

Гадина чинить уперед яйце, а потім виводить гаденята (Сл. Гр.).

ЧИНИ́ТИ², ню́, ниш, недок., перех., що. Обробляти шкури тварин, вимочуючи їх у спеціальному хімічному розчині, в настої кори або деревини дуба, верби тощо.

— Накупив [Яків] струменту, збудував завод. Нагилив шкур, помочив їх, ото вже чинити (Мирний, І, 1954, 222);

— Отак він і зачастив у родину чинбаря, з часом привик до поганого духу та навчився чинити волові, кінські і козлячі шкури (Стельмах, II, 1962, 114).