1. Словник української мови в 11 томах

чудакуватий

ЧУДАКУВА́ТИЙ, а, е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; дивакуватий.

— А Степан — парубок там у нас, чудакуватий якийсь, а злодій на все село (Тесл., З книги життя, 1949, 20);

Розповідав [Каргат] про Харків, про свого чудакуватого професора, про студентів і інститут (Шовк., Інженери, 1956, 121).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чудакуватий — див. дивак; химерний Словник синонімів Вусика
  2. чудакуватий — ЧУДАКУВА́ТИЙ, а, е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; дивакуватий, дивний. – А Степан – парубок там у нас, чудакуватий якийсь, а злодій на все село (А. Тесленко); Розповідав [Каргат] про Харків, про свого чудакуватого професора, про студентів і інститут (Ю. Шовкопляс). Словник української мови у 20 томах
  3. чудакуватий — чудакува́тий прикметник Орфографічний словник української мови
  4. чудакуватий — -а, -е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; дивакуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. чудакуватий — ДИ́ВНИЙ (який викликає подив своїми якостями, поведінкою тощо), ЧУДНИ́Й, ДИВОВИ́ЖНИЙ, ЧУДЕРНА́ЦЬКИЙ, ДИКО́ВИННИЙ розм., ДИВО́ЧНИЙ розм., ДИВОГЛЯ́ДНИЙ діал. Словник синонімів української мови
  6. чудакуватий — Чудакува́тий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)