чумний
ЧУМНИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до чума́.
Епідеміолог академік Д. Н. Заболотний (1866-1929 рр.) вивчив чумні захворювання в Індії, Аравії, Китаї, Монголії, Манчжурії, Поволжі і Закавказзі (Іст. УРСР, І, 1953, 721);
Як сарана, як подих чумний, налітає він [ширинський бей] на безборонні землі, позначаючи кров’ю і полум’ям свою путь (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136);
// Який викликає чуму.
Морські свинки надзвичайно чутливі до чуми. Вдихання розпорошених у камері чумних бактерій спричиняє в них в усіх випадках розвиток смертельної чумної пневмонії і генералізованого сепсису (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 404);
// Заражений чумою.
[Старшина:] Старшина, кажуть, з чумного вола обдер шкуру і продав; а ми своїх з шкурами будемо закопувати? (Кроп., II, 1958, 18);
Сироватка допомогла навіть самому Заболотному врятуватися, коли він заразився, розтинаючи чумний труп (Наука.., 12, 1956, 27).
2. перен., розм. Який утратив здатність нормально мислити; очманілий.
[Галина:] Я й правда сьогодні чумна якась (Собко, П’єси, 1958, 370).
Значення в інших словниках
- чумний — ЧУМНИ́Й, а́, е́. 1. Прикм. до чума́. Епідеміолог академік Д. Н. Заболотний (1866-1929 рр.) вивчав чумні захворювання в Індії, Аравії, Китаї, Монголії, Манчжурії, Поволжі і Закавказзі (з наук. літ.); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
- чумний — чумни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- чумний — -а, -е. 1》 Прикм. до чума. || Який викликає чуму. || Заражений чумою. 2》 перен., розм. Який утратив здатність нормально мислити; очманілий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- чумний — ОЧМАНІ́ЛИЙ розм. (який під впливом сильних переживань, страждань, під дією алкоголю, чаду тощо втратив здатність нормально міркувати, діяти), ОЧАМРІ́ЛИЙ розм., ОЧМАРІ́ЛИЙ розм., ЧМЕ́ЛЕНИЙ розм., ЗАЧМЕ́ЛЕНИЙ розм., ЗАЧУМІ́ЛИЙ розм., ЗАЧУ́МЛЕНИЙ розм. Словник синонімів української мови