1. Словник української мови в 11 томах

шакал

ШАКА́Л, а, ч.

1. Хижак родини собачих, що живиться перев. падаллю.

А що ж я знаю? Те, що ми в пустині, що на безвідді, що на нас чигають шакали, барси, тигри, хиже птаство (Л. Укр., І, 1951, 169);

*У порівн. До вечора фашисти, мов шакали, в кущах шипшини, в скелях між щілин, між трупами живих бійців шукали і не могли знайти (Гонч., Вибр., 1959, 393).

2. перен., розм. Жадібна, хижа людина.

Таких покупців, які довго перебирали всілякий непотріб, щоб виловити оком знавця цінну річ, а потім, може, добре заробити на ній, на ринку відразу пізнавали, не любили й називали шакалами (Дмит., Розлука, 1957, 176);

Батийові шакали обшукали кожний закуток, все попідбирали, поскладали на вози (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 486);

// Уживається як лайливе слово.

— Підождіть, шакали, я з вас видублю десять шкур — єгипетським маслом запахнете,— нахвалився Тадик на свій уряд (Тют., Вир, 1964, 419);

— Шакали, могильники… Підкоп під мене?.. (Добр., Очак. розмир, 1965, 165).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шакал — див. ХИЖАК; П. дрібний дряпіжка; (- злодійчука) торбохват, хапокниш. Словник синонімів Караванського
  2. шакал — див. жорстокий Словник синонімів Вусика
  3. шакал — [шакал] -ла, м. (на) -л'і/-лов'і, мн. -лие, -л'іy Орфоепічний словник української мови
  4. шакал — Чиколка Словник чужослів Павло Штепа
  5. шакал — ШАКА́Л, а, ч. 1. Хижак родини собачих, який живиться перев. падаллю. А що ж я знаю? Те, що ми в пустині, що на безвідді, що на нас чигають шакали, барси, тигри, хиже птаство (Леся Українка); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
  6. шакал — шака́л іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  7. шакал — (-а) ч.; зневажл. 1. тюр.; зневажл. Засуджений, який грабує співкамерників. БСРЖ, 680; СЖЗ, 114; ЯБМ, 2, 544. 2. крим., жрм. Нахабна людина. <...> здимів у пошуках того шакала й падли - <...> амбала на кликуху Кран (Г. Цимбалюк, Останні проводи). БСРЖ, 680; СЖЗ, 114; ЯБМ, 2, 544. Словник жарґонної лексики української мови
  8. шакал — -а, ч. 1》 Хижак родини собачих, що живиться перев. падаллю. 2》 перен., розм. Жадібна, хижа людина. || Уживається як лайливе слово. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. шакал — Шака́л, -ла; -ка́ли, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)