1. Словник української мови в 11 томах

шевальє

ШЕВАЛЬЄ́, невідм., чол. У феодальній Франції — дворянський титул;

// Особа, що мала цей титул.

*Образно. [Тимофій:] Де ваша шпага, шевальє? (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 55).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шевальє — Шляхтич французький Словник чужослів Павло Штепа
  2. шевальє — ШЕВАЛЬЄ́, невідм., ч. У феодальній Франції – дворянський титул; // Особа, що мала цей титул. * Образно. [Тимофій:] Де ваша шпага, шевальє? (О. Корнійчук). Словник української мови у 20 томах
  3. шевальє — шевальє́ іменник чоловічого роду, істота у феодальній Франції — дворянин іст. Орфографічний словник української мови
  4. шевальє — невідм., ч. У феодальній Франції – дворянський титул. || Особа, що мала цей титул. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. шевальє — шевальє́ (франц. chevalier, букв. – вершник, лицар) дворянський титул у феодальній Франції. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. Шевальє — I (Chevalier) П'єр, ?-?, франц. військовий та мемуарист XVII ст.; 1646 командувач загону укр. козаків, які брали участь в облозі Дюнкерка під час Тридцятилітньої війни; наприкінці 40-х секретар франц. Універсальний словник-енциклопедія
  7. Шевальє — Шевальє́ (фр. прізв. Chevalier), не відм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)