шелест

ШЕ́ЛЕСТ, у, ч.

1. Легке шарудіння; шерех.

У сінях чутно шелест: то в темноті Кирило шукає водянки (Мирний, III, 1954, 126);

Почулось: "Тпру-у!" — і шелест плаття. Він підняв голову і побачив Віру Павлівну (Хотк., І, 1966, 41);

Підбігають з тихим шелестом шин тролейбуси (Крот., Сини.., 1948, 8);

Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом (Десняк, Вибр., 1947, 185);

Ось рядки з балади "Утоплена", які передають шелест осоки коло берега: Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се? (Рильський, III, 1956, 244);

*У порівн. Щодня мій друг розмовляє (отим своїм безгучним голосом, немов шелестом) про те, як ми вкупі за границю поїдемо в Швейцарію (Л. Укр., V, 1956, 325);

// Глухий шум.

По хаті пройшов шелест. Пани здвигували плечима, хитали журливо головами, шепталися між собою (Мирний, І, 1949, 383);

Озвався знайомий, зворушливий шелест гвинтів — човен зрушив (Логв., Давні рани, 1961, 51);

// у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу.

А тиша яка: ні пташиного співу, ні людського голосу, ні єдиного шелесту — всюди велична тиша (Гр., Без хліба, 1958, 85);

Все навколо огорнула тиша. Ні шереху, ні шелесту (Юхвід, Оля, 1959, 3).

2. перен., розм. Пожвавлений рух, метушня, шум, розмови, викликані чим-небудь.

Ми знов у музиці, металі й житі. Хай в’януть недруги лихі. Ой, скільки шелесту у світі! — Ми все те чуєм — не глухі… (Тич., II, 1957, 207);

Народу зібралося стільки, що Михайло Гнатович Сахно змушений був просто відгородити кількома великими валами своє робоче місце.— Наче в театр на артистів дивитися прийшли,— незадоволено буркнув він до Хорошка. — От буде шелесту, коли засипи-мося [засиплемося] — на весь Радянський Союз, не менше (Собко, Біле полум’я, 1952, 311).

◊ Нароби́ти ше́лесту див. наро́блювати.